Breadcrumbs

Ви тут: Home Укр. література Сковорода Григорій

Сковорода Григорій

григорій скоровода

Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали. Біблійна основа творчості Г. Сковороди та його вчення про самопізнання і «сродну (споріднену) працю». Проповідь житейської невибагливості, пошуку гармонії з собою і світом. Повчальний характер і художні особливості збірки «Байки Харківські».

 

Григорій Сковорода - засновник жанру байки, філософ, лірик. 

Відомі цитати: "Світ ловив мене, але не впіймав", "Мені моя сопілка і вівці дорожчі за царський вінець"

Народився в с. Чорнухах, що на Полтавщині, у сім’ї малоземельного козака, помер у с. Іванівці, що на Харківщині.

Найбільший український письменник, філософ і просвітитель XVIII століття український філософ Григорій Сковорода (1722—1794) мав великий вплив на думки й погляди українського громадянства, на розвиток його національних почувань. Після основних студій у Київській Академії і після подорожі по чужих країнах: Угорщині, Німеччині, Італії, Польщі учителював якийсь час в Переяславі, то в Харкові у вищих школах, навчаючи етики, поетики й грецької мови, а також по приватних домах. Потім почав мандрівку по Україні. В сірій свитині, в чоботах і з палицею в руках, із сопілкою за поясом ходив по селах і навчав людей.

Нащадок козаків, Сковорода закінчив Києво-Могилянську академію і, коли йому виповнилося двадцять років, потрапив до придворної хорової капели. Через два роки він відправився за кордон і протягом трьох років мандрував по Угорщині, Польщі, Словаччині, відвідував Братиславу і Відень.

Восени 1750 року Сковорода повернувся в Україну і став викладати піїтику в Переяславському колегіумі, а наступні шість років був домашнім учителем сина одного з поміщиків і викладав грецьку мову, синтаксис та етику в Харківському колегіумі.

У 1769 році відкрилася нова сторінка життя філософа. Він порвав із звичайним існуванням і відправився в подорож, що тривало двадцять п'ять років ... Протягом усього цього часу Сковорода мандрував, простуючи дорогами Лівобережжя як співак-музикант і вчитель-байкар. Останні десятиліття життя письменника можна назвати роками заслуженої слави, вершиною його творчості. Невичерпний творчий підйом філософ відчував завдяки постійному спілкуванню з різними людьми. А в 72 роки письменник відправився у свою останню подорож: пішки він пройшов триста верст до села Хотетів Орловської губернії, щоб передати своєму учневі рукописи творів. Він знав, що години його життя вже полічені ...

Великий мудрець Г. С. Сковорода помер 29 жовтня (9 листопада) 1794 року. Ніхто не може пояснити той факт, що письменник передбачив дату власної смерті і заздалегідь попередив про це знайомих, навіть сам викопав собі могилу ... Його вважали диваком, але ... Сковорода пішов з життя саме цього дня, 9 листопада. І був похований в могилі, яку вирив за кілька днів до цього.

Слово Г. С. Сковороди звучало до того часу надзвичайно гостро і викривально. Засуджуючи святенництво і фарисейство отців церкви, сам філософ намагався жити так, як учив Ісус Христос. Так народилося його життєве кредо: «Мій жереб з голяками». На цьому грунтувалося і безмежна повага, яким філософ користувався у простого народу. Обраний Сковородою шлях був не з легких. Але філософ був впевнений: тільки в невтомній роботі за покликанням, постійно навчаючись, пізнаючи нове і виявляючи інтерес до всього навколишнього, людина може знайти сенс свого життя. Власні переконання Сковорода втілював у конкретних діях і творчості, в побуті будучи прихильником аскетизму, а в літературних і філософських творах, а також у музиці досягаючи небувалих вершин. Григорій Савич став Вчителем для багатьох поколінь людей. Його творчість була зразком для Івана Котляревського і Тараса Шевченка. А музична спадщина цеї багатогранної людини дозволило нам дізнатися багато нового про творчість геніальних українських композиторів М. Березовського і А. Веделя. Сковорода зробив нотний запис «Служби Грицькова», тому що він був настільки вражений красою шедевра, що вирішив записати його для себе - на пам'ять. Але вийшло так, що невблаганний час залишив нам не надто багато згадок про творчість М. Березовського і А. Веделя. Тепер, користуючись записом Сковороди, фахівці можуть з високою вірогідністю говорити про приналежність деяких інших музичних творів тієї пори цим несправедливо забутим композиторам.

У філософа була мрія. Він вірив, що коли-небудь на світ з'явиться «Горняя Республіка», держава вільних і щасливих людей, відданих «сродної праці». У цьому суспільстві не буде жадібності, прагнення до багатства і розкоші, до безмежної влади над людьми. А ми, читаючи твори Григорія Савича, маємо прекрасну можливість пізнати свій народ, його душу і духовні цінності.[5n]

Крім філософічних творів «Наркіз», «Книга Асхань» про потребу самопізнання, Сковорода писав байки, вірші. Він жив словом і прикладом власного життя, прищеплював людям вищі моральні почування, заохочував здобувати знання, запалював до любові до рідного краю. Його думки відбилися відгомоном у творах пізніших українських письменників. [4]

Найвідоміші твори Скороводи: пісня «Всякому місту — звичай і права...» (збірка «Сад божественних пісень»); байка «Бджола та Шершень» (збірка «Байки харківські»); філософські трактати («Вступні двері до христия­нської добронравності»).