Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь...
- Деталі
- Категорія: Стус Василь
- Останнє оновлення: 25 грудня 2012
- Автор: Super User
Поезія пройнята філософічністю роздумами про людину і світ. Проте світ ліричного героя обмежений простором тюрми — «частоколом огорожі», «утлими вікнами», і це, в свою чергу, ще більше інтенсифікує пошук ним істини.
Зовнішній світ під пером В. Стуса постає у білих — святково-урочистих, світлих барвах: «кетяг різьблений намерзу».
«сліпучий світ», «торжество беріз», "сніг у кучугурах». Білий колір — колір зими, заспокоєння. Ліричний герой відчуває;
ця теплота сподіяння і сну,
вспокоеного спогадами,
окрай душі впокореної, де усі
початки і кінці зійшлися разом, —
це все розгадка віщих таємниць,
котрі тебе спостигнуть ненароком
і відживлять.
Образи сну, спогадів наповнюються символічним значенням. В умовах несвободи вони стають формою буття ліричного героя, засобом самозаспокоєння і спілкування з далекими рідними, друзями, світом. Поет наказує душі:
Душе, світися.
Як цей сліпучий — в кучугурах — сніг.
Автор вважає, що світло душі визначається єдністю її з навколишнім світом.
[1]
***
Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь
від частоколу огорожі, кетяг
різьблений намерзу на утлих вікнах
і олімпійське торжество берез,
ця теплота сподіяння і сну,
вспокоєного спогадами, окрай
душі впокореної, де усі
початки і кінці зійшлися разом —
це все розгадка віщих таємниць,
котрі тебе спостигнуть ненароком
і відживлять. Спостигнуть — і уб’ють.
І що то все? Життя легка основа
лягла в прозорості земного дня
і світиться. І світ благословенний,
караючи, у душу увійшов.
І душу геть обліг.
Душе, світися,
як цей сліпучий — в кучугурах — сніг.