Breadcrumbs

Ви тут: HomeУкр. літератураСтус Василь Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь...

Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь...

Поезія пройнята філософічністю роздумами про люди­ну і світ. Проте світ ліричного героя обмежений простором тюрми — «частоколом огорожі», «утлими вікнами», і це, в свою чергу, ще більше інтенсифікує пошук ним істини.

Зовнішній світ під пером В. Стуса постає у білих — свят­ково-урочистих, світлих барвах: «кетяг різьблений намерзу».

«сліпучий світ», «торжество беріз», "сніг у кучугурах». Білий колір — колір зими, заспокоєння. Ліричний герой відчуває;

ця теплота сподіяння і сну,

вспокоеного спогадами,

окрай душі впокореної, де усі

початки і кінці зійшлися разом, —

це все розгадка віщих таємниць,

котрі тебе спостигнуть ненароком

і  відживлять.

Образи сну, спогадів наповнюються символічним значен­ням. В умовах несвободи вони стають формою буття лірич­ного героя, засобом самозаспокоєння і спілкування з далеки­ми рідними, друзями, світом. Поет наказує душі:

Душе, світися.

Як цей сліпучий — в кучугурах — сніг.

Автор вважає, що світло душі визначається єдністю її з навколишнім світом.

[1]

 

***

Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь

від частоколу огорожі, кетяг

різьблений намерзу на утлих вікнах

і олімпійське торжество берез,

ця теплота сподіяння і сну,

вспокоєного спогадами, окрай

душі впокореної, де усі

початки і кінці зійшлися разом —

це все розгадка віщих таємниць,

котрі тебе спостигнуть ненароком

і відживлять. Спостигнуть — і уб’ють.

І що то все? Життя легка основа

лягла в прозорості земного дня

і світиться. І світ благословенний,

караючи, у душу увійшов.

І душу геть обліг.

Душе, світися,

як цей сліпучий — в кучугурах — сніг.