Breadcrumbs

Ви тут: Home Укр. література Стус Василь Як добре, що смерті не боюсь я

Як добре, що смерті не боюсь я

Формат: txt

Завантажити

 

Дужо точні слова для характеристики В. Стуса як поета і громадянина знайшла М. Коцюбинська: «Цільність і всеохопність його патріотизму вражає. За кожним помислом, за кожним словом - Україна. Відірваність від рідної землі та «розлука, що ствердла на бурштин», тільки посилила його синівський зв’язок з нею. Часом вона вбачається йому як «байдужа», «осоружна», навіть як «рідна чужина», та все одно це найбільша його святиня, його духовний порятунок».

Відірваний від отчого краю насильно, поет вірив у своє повер­нення я Україну, у ньому бачив сенс свого існування в табір­них умовах. Високий трагічний пафос вірша «Як добре те, що смерті не боюсь я...» постає з того, що читач обізнаний, як і коли поріднився В. Стус із рідним краєм, і з того, на­скільки чесною, відкритою, мужньою була позиція людини, яка проголошувала:

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст...

Тільки людина відважна, безкомпромісна може не просто не боятися смерті, а сприймати її спокійно, з почуттям власної правоти і гідності. Вірш звучить як монолог незламного патріота і борця, який не відрікається від свого тяжкого хре­ста, від своїх переконань, думок, ідеалів, навпаки, незважаючи на страдницький життєвий шлях, «не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття».

Вірш В. Стуса вражає точним передбаченням власної долі:

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя...

Поет висловлює погляд на смерть як на нову духовну вла­стивість, яка з'єднає його з рідною землею в буквальному і переносному значенні. Такою великою була ціна любові до України в умовах радянської дійсності.

Як відомо, у поезії В. Стуса потужно виявляються екзи­стенційні мотиви, тобто осмислюються глибинні основи люд­ського буття, причини його трагічної невлаштованості та аб­сурдності. Не є винятком і вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я...». Проте мотив смерті, характерний для екзистенціа­лістів, висловлений на таких високих регістрах любові до людей, до отчого краю, що просвітлює душу і примушує схили­ти голову перед життєвим подвигом В. Стуса, його несхитні­стю і вірою, які утверджуються в багатьох його творах:

...ми ще повернемось,

обов'язково повернемось,

бодай — ногами вперед,

але: не мертві,

але; не переможені,

але: безсмертні.

 [1]

***  

Як добре, що смерті не боюсь я  

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,  

що перед вами, судді, не клонюся  

в передчутті недовідомих верст,  

що жив, любив і не набрався скверни,  

ненависті, прокльону, каяття.  

Народе мій, до тебе я ще верну,  

як в смерті обернуся до життя  

своїм стражданням і незлим обличчям.  

Як син, тобі доземно уклонюсь  

і чесно гляну в чесні твої вічі  

і в смерті з рідним краєм поріднюсь.