Дмитро Григорович Білоус народився 24 квітня 1920 в селі Курмани, зараз Недригайлівського р-ну Сумської області, помер 13 жовтня 2004 в місті Київ. Український поет, літературний критик, перекладач з болгарської мови, громадський діяч.

Освіту здобував у Харківській дитячій трудовій школі  під керівництвом О. Макаренка, педагогічного диктатора за часів Сталіна, потім у Харківському університеті на філологічному відділі (з 1938 р.). В 1941 р. припинив студії і пішов „добровольцем” на фронт, під Каневом був поранений і відправлений на лікування в Москву (1943),де працював у відділі радіомовлення для сов. партизан в Україні —виступав із власними гуморесками й віршованими памфлетами проти „нацистських загарбників” . Принагідно друкувався і в „Перці” . Після війни закінчив студії в Київ, університеті (1945) й аспірантуру при кафедрі української літератури (1948). З 1947 ро 1951 р. працював відповідальним редактором журналу „Дніпро” , в 1959 р. їздив на півроку в Болгарію, де вивчав болгарську мову й літературу. Жив в Києві. Писати почав під час війни, писав гуморески й віршовані памфлети для радіовисилань призначених для сов. партизан в Україні. Першу збірку сатиричних віршів „Осколочним” видав у 1948 р. Дальші збірки: „Будьмо здорові” , „Добрим людям на здоров’я, ворогам на безголов’я ” (1951), „Веселі обличчя”(1953),  „Зигзаг” (1956), „Колос і кукіль” (1960), „Сатиричне і ліричне” (1961), „Критичний момент” (1963). „Тарасові жарти” (1964), „Альфа не омега” (1968). Окрім того писав веселі вірші для дітей шкільного й дошкільного віку: „Пташині голоси” (1956), „Про чотироногих рогатих і безрогих” (1959), „Упертий Гриць” (1959), „Лікарня в зоопарку” (1962). В серйозному жанрі написав поему „Поліська бувальщина” (про життя Одарки Палагечі нею самою розказане, 1961). Написав теж дослід­ ну працю „Українська радянська сатира в боротьбі з пережитками капіталізму” (1955). Також пере­кладав дещо з російської літератури (Пушкіна, Некрасова, Крилова).

За книжку «Диво калинове» отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка. 

Сатира Білоуса висміває головно пороки совєтського життя і скерована проти козамилювачів, бюрократів, хапуг, п’яниць, кар’єристів,ворогів народу тощо — тематика обов’язкова для всіх гумористів і сатириків, які помагають партії „перетворювати суспільство” і ніяк не можуть перетворити, бо з кар’єристів, хапуг і окозамилювачів складається сама партія, отже процес пішов відворотний, в негативному напрямі. Вірші Білоуса можна вважати небанальними, в них помітне багатство ритміки, як відмічує сов. критика, гумору в них, правда, небагато, але добрі в нього епіграми на старі й нові теми. Окремої уваги варта збірка дит. оповідань „Пташині голоси” про життя пташок. Тут добре використана персоніфікація пташні, в автора добрий обсерваційний хист.