ШОПЕН

Формат: txt

Завантажити

Вірш присвячено всесвітньовідомому польському композитору, автору чудових музичних творів, палкому патріоту своєї Вітчизни, який змушений був після повстання 1831 року жити далеко від рідної домівки — в Парижі. На чужині він і помер, за заповітом його серце поховано в одному з варшавських костьолів. Особлива сторінка в біографії Шопена — драматичні стосунки музиканта з французькою письменницею Жорж Занд. Він був безнадійно закоханий у цю жінку, яка стала його мрією, недосяжним ідеалом, нездійсненним щастям.

У творі М. Рильський прагне передати словами ритм, мелодійність незрівнянної музики композитора, і вже в першій строфі він характеризує звуки шопенівського вальсу, використовуючи цілу гаму епітетів, підсилених порівняннями:  кокетливо-свавільні, сумні, я к вечір золотого дня, жагучі, як нескінчений цілунок. Щоб передати вплив цих неповторних звуків на душу людини, М. Рильський малює уявну картину — прекрасну жінку-мрію, образ якої викликає в душі слухача безсмертна музика геніального композитора. Це лише плід поетичної фантазії, лише здогад про почуття музиканта, переплавлені в мелодії вальсу під впливом нещасливого кохання до Жорж Занд: 

Тільки ... вітер віти клонить і співає

Мені в ушах... Це щастя! Це любов!

Це безнадія! 

Важливим є те, що поет за допомогою слова, використовуючи широку палітру художніх засобів, передає ту повінь емоцій, які народжує в душі людини музика. Серед них найбільше епітетів: усмішка примхлива, срібна даль, злагідніло серце, сива невідомість, лукава чи журлива, гаряча чи холодна усмішка. Таємничість музики, загадковість, секрет її впливу ніби підкреслюються численними риторичними запитаннями. Власне, таким розгорнутим запитанням є вся перша строфа: 

Шопена вальс... Ну хто не грав його

І хто не слухав? На чиїх устах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра

Напівкохання чи напівжурби

Від звуків тих кокетливо-свавільних,

Сумних, як вечір золотого дня,

Жагучих, як нескінчений цілунок? 

І далі в тексті знаходимо вже поодинокі риторичні запитання, як і передають схвильованість ліричного героя від “ніжного вихору звуків”, від бурхливого моря почуттів, ним народженого. Як точно підмітив поет те, про що написано безліч мистецтвознавчих розвідок, — сум’яття людських по­ чуттів, часом несподіваних, взаємно протилежних, викликаних музикою. Емоційність — риса, спільна для обох видів мистецтва, — і поезії, і музики.

• < Попередня
• Наступна >