Breadcrumbs

Ви тут: HomeУкр. літератураАнтонич Богдан-Ігор Автобіографія (вірш)

Автобіографія (вірш)

Цей вірш із збірки “Привітання життя” за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Антонича. Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це “земля вівса та ялівцю”, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини і незбагненно-чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив єднання людини і природи як колиски людини: гори, сонце, небо щедро дарують кожному життєдайні сили, формуючи серце і душу людини, тому ліричний герой так впевнено стверджує:

Тепер — де б я не був і коли-небудь,

я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені.

Наступна строфа — про те, що людина, викохана “близькі­стю” до сонця, до природи, до прапервісних начал буття, не боїться ні гамірливого міста, ні злиднів, ні невдач, ні поразок.

Ця думка підсилюється ще одним самоозначенням автора:

...я — закоханий в житті поганин.

Прикметно, що визначальні рядки з цього вірша Б.-І. Антонич використав як епіграфи до іншої поезії — “Автопортрет” (збірка “Три перстені”). Мотив обожнення природи тут також поєднується з поглядом автора у власну душу і творчість:

Я, сонцеві життя продавши

за сто червінців божевілля,

захоплений поганин завжди,

поет весняного похмілля.

 

Автобіографія

В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер — де б я не був і коли-небудь,
я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір до гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні — над рікою часу калиновий міст,
я — закоханий в житті поганин.