Breadcrumbs

Ви тут: HomeУкр. літератураФранко Іван Захар Беркут

Захар Беркут

Формат: txt

Завантажити

 

Зміст повісти "Захар Беркут“.

У повісті "Захар Беркут“ дав автор образ життя Карпатської України в XIII. столітті. Події відбуваються в 1241. р. в тухольських горах. Боярин Тугар Вовк, якому князь Данило дарував у Тухольщині широкі полонини, організував лови на велику звірину. Він бажав познайомитись із сусідніми боярами і з цією метою запросив їх на лови. Разом із боярами виправилася донька Тугара Вовка. Мирослава, в якої врода й жіноча ніжність поєднувались із сміливістю й відвагою. Керував цілою виправою Максим Беркут, син дев’ятдесятлітнього провідника тухольської громади Захара Беркута. Максим познайомився у час ловів із Мирославою і серед небезпек зародилось у них взаємне кохання. Максим урятував життя Мирославі, на яку кинулась ведмедиця. Він просив Тугара Вовка, щоб дозволив йому одружитись із нею. Але гордівливий боярин не хотів віддати своєї дочки за «смерда». Тим часом за те, що Тугар Вовк порушував давні громадські порядки і віднімав у тухольців їхні полонини, покликали вони його на "копний“ громадський суд. Одначе Тугар Вояк не тільки не думав скоритися присудові громадського суду, але ще й убив на зібранні безрукого Митька Вояка, коли цей хотів розказати, як боярин зрадив князя Данила в бою над Калкою. Опісля того втік Тугар Вовк із Мирославою до татарів і з татарським відділом напав на село саме тоді, коли тухольська молодь, виконуючи рішення громади, під проводом Максима руйнувала дім боярина. Хоч тухольські молодці дуже хоробро боролися, загинули всі; врятувався тільки Максим завдяки тому, що боярин дав слово Мирославі його пощадити, його забрали в полон. Боярин, що стратив майже цілий відділ, намовив татарського полководця Бурунду піти на Тухлю й обіцяв йому вказати перехід через гори. Монголи розграбили Тухлю й спалили хати. Тим часом Мирослава не могла дивитись далі на зраду батька і втекла до тухольців. Вона навчила їх робити метавки, що засипали татарів камінням. За радою Захара завалено вихід із котловини, в якій знаходилися татари, кам’яними звалами й вода гірського потоку стала затоплювати татарське військо. Коли Бурунда побачив неминучу загибель усього відділу, підніс уже топір над головою Максима з тією думкою, що за ціну життя сина дозволить Захар Беркут останкам монголів на свобідний вихід. Але старець не згодився. У хвилині, коли Бурунда замахнувся, щоб розрубати Максимові голову, Тугар Вовк відтяв йому шаблею руку. Відділ Бурунди загинув. Захар Беркут, умираючи, поблагословив сина на вінчання з Мирославою і сказав в останнє ось такі слова: «Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю...»

[5]