Breadcrumbs

Ви тут: Home Укр. література Глібов Леонід Басня "Цуцик"

Басня "Цуцик"

Формат: txt

Завантажити

Басня "Цуцик" один з найкращих творів Леоніда Глібова - побудована на діалозі двох собак - цуцик і Бровка.

Цуцик - кімнатна собачка, прислужник, який пишається своїми лакейскими здібностями. Пихатий пес, який звик до ситого благополуччя, презирливо ставиться до колишнього приятеля і байдужий до його страждань.

А Бровко - дворовий пес, який справно стереже добро господаря, але отримує від нього тільки стусани, спить під парканом і радий, коли йому перепадає хоч якась їжа. Але цей пес, який розуміє своє рабське становище і не може його змінити, з огидою ставиться до лакейства. Так, його власне життя інакше як собачої не назвеш, але вона не змогла знищити його почуття власної гідності. Бровко нагадує співрозмовникові, що і той колись був звичайнісіньким щеням. У цій алегорії байкар показав своє ставлення до зрадництва і морального падіння людей, здатних заради легкого життя забути про почуття власної гідності.

 

Цуцик
 Раз на вікні, у панському будинку,    
 Патлатий Цуцик спочивав;   
 То ляже на бочок, то догори на спинку   
 Або на лапки морду клав.    
 Якраз проти вікна, звичайно під барканом,    
 Дворовий пес Бровко лежав    
 І думав: «Бач, яким він паном,   
 Ледачий Цуцик, став».    
 — Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? —   
 Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.   
 — Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? —    
 Промовив той.— Аж я злякавсь...    
 Ну, як же ти там поживаєш?   
 — Нащо питать! Либонь, не знаєш   
 Собачого життя мого? —    
 Сказав Бровко.— Далеко до твого...   
 Живу собі, бо треба жити;   
 Двір стережу і день і ніч;   
 Всього доводиться терпіти,    
 Не так, як ти, панич;   
 Та ще к тому і їжа препогана,   
 Хлиснеш помий, коли дадуть,    
 А як невлад загавкаєш на пана,   
 То ще й під боки натовчуть.   
 — Жаль! — каже Цуцик.— Що ж робити!   
 Буває всяк,—    
 Обуха батогом не перебити;   
 А от мені — хоч і довіку б так...    
 Живу у горницях, на килимах качаюсь,    
 Жартуючи на сміх;   
 Частенько з панночками граюсь    
 І лащуся до них;   
 І м'яко спать мені, і ласо можна їсти,    
 І бігаю не в бур'янах,    
 Сухенькі лапки, хвостик чистий,    
 Не так, як твій, у реп'яхах...    
 — Ет, реп'яхами дорікаєш! —    
 Сказав Бровко.— А пам'ятаєш,    
 Як у пекарні був щеням?   
 Чи так жилося там?    
 Замурзаний під лавкою тинявся...—    
 Веселий Цуцик засміявся    
 І каже: — То колись було,   
 Та загуло...   
 Дивись тепер, а не рівняй малого! —   
 І він спесиво глянув на Бровка.    
 — Як бачу, ти не робиш там нічого,—    
 Сказав Бровко,— за що ж се честь така?    
 — Дурний Бровко! Не розумієш,—   
 Звиняй, що так кажу,—    
 Я те роблю, чого ти не зумієш:   
 На задніх лапках я по-вченому служу.—   
 «Щоб ти сказивсь!» — Бровко собі шепоче,    
 А вимовити не посмів,    
 Бо Цуцик дуже запанів:   
 Скубне й Бровка, коли захоче.   
     
 Бровко мовчить, і я мовчу,    
 Води не сколочу...    
 Вам сміх, мені гостинців в'язка.    
 Чи гарна моя казка?   
 

1691