Варіант 3

1. Поданий уривок узято із твору

Вбогі дівки заміж ідуть З чорними бровами,

А багаті дівки сидять З кіньми та волами...

(Б) «За городом качки пливуть».

2. Своєрідним вечором прощання з дівуванням і парубкуванням, за весіль­ним обрядом, є (В) вінкоплетення.

3. Оповідання «Про Прохора-чорноризця...» розповідає про те, як [В] само­віддане служіння Богові смиренність, працьовитість і терпіння мо­жуть допомогти людям.

4. До козацьких літописів належить (Г) «Літопис Самовидця».

5. Сучасною українською мовою «Історію русів" видано в інтерпретації [В] І. Драча.

6. Повість Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма» має (Г) чо­тири сюжетні лінії.

7. Автор утверджує закони народної моралі, за якими на статку, що отрима­ний нечесним, злочинним шляхом, щастя не збудуєш, у творі (Б) «Вечір проти Івана Купала».   

8. За мотивами одного з розділів Біблії, що являє собою пророче видіння майбутніх перетворень, коли свята на землю правда прилетить», Тарас Шевченко написав твір (Б) "Ісая. Глава 35".

9. Незламність, титанізм у поемі Тараса Шевченка «Кавказ» символізує образ (Б) Прометея.

10.  У 40-х роках XIX ст. П. Куліш разом з В. Білозерським, М. Костомаро­вим та іншими створює (А) Кирило-Мефодіївське братство.

11.  Називав Марка Вовчка «донею» (В) Тарас Шевченко.

12.  Справжнє прізвище Івана Багряного (А) Лозов'яга.

13.  «Гордим створінням, яке... як той дикий кінь, що ладен забити на смерть того, хто посміє доторкнутись до нього рукою» у творі Івана Багряного «Тигролови» є |Б| Наталка Сірківна.

14.  Вірш Василя Герасим'юка «Чоловічий танець» написано (Б) верлібром.

15.  За жанром твір Пантелеймона Куліша «До рідного народу...» — |Б| по­слання.

16.  В оповіданні Марка Вовчка «Максим Тримач» порушено проблему

[а] стосунків батьків та дітей.

17.  Установіть відповідність між жанрами народних пісень та їх прикладами

1-Б         родинно-побутові — «Сонце низенько, вечір близенько»

2-А         родинно-обрядові — «Ой матінко, та не гай мене»

3-В         балади — «Ой на горі вогонь горить»

4-Г         історичні — «Ой Морозе, Морозенку»

18.  Установіть відповідність між назвами літописів та подіями, які вони опи­сують

1-Б         «Повість минулих літ» — відомості про територію, заселену сло­в’янами, про їхні звичаї та мову, героїчне минуле Київської держа­ви з 852 до 1110 року

2-Г         «Галицько-Волинський літопис» — боротьба за престол у Галичі між князями, хоробрість князя Данила в бою з татарами на ріці Калці

3-В          «Київський літопис» — велике лихоліття Руської землі — наскоки половців, безлад у державі внаслідок князівських міжусобиць

4-А         «Літопис Самовидця» — чорна рада під Ніжином, два ворожі табо­ри — Сомка і Брюховецького

19.  Установіть відповідність між художніми засобами та їх прикладами у творах Г. Сковороди

1-Д         Я ж у полоні нав'язливих дум

Лише одне непокоїть мій ум

2-Б         непокоїть Beнерин амур - метафора

3-А         Знаю, що смерть - як коса замашна,Навіть царя не обійде вона — порівняння

4-Г         Що є свобода? Добро в ній яке є? — риторичне запитання

20.  Установіть відповідність

1-Г         «Той безперервно стягає поля, / Сей іноземних заводить телят. / Ті на ловецтво готують собак, / В сих дім, як вулик, гуде від гу­ляк...» — «Всякому місту — звичай і права»

2-А         «О, якби в дурні мені не пошитись, і Щоб без свободи не міг я ли­шитись. / Слава навіки буде з тобою, / Вольності отче, Богдане-герою!» — «De libertate»

3-Б         «Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть...» — «Бджола та Шершень»

4-Д          «З усіх утрат втрата часу найбільша» — афоризм

21.  Ідея волелюбності яскраво втілена у творі Г. Сковороди «Delibertate».

22.  «Тигролови» за жанром — це пригодницький роман.

23.  Перші друковані книги в Україні (записати не менше двох): Апостол (1574) «Буквар» (1574), Острозька Біблія (1581).

24.  Кульмінацією твору Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...») є сцена «генерального мордобитія».

25.  Які основні мотиви послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним...»?

Поема «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», написана наприкінці грудня 1845 р., завершувала цикл раніше написаних поем і стала синтезом Шевченкових думок про волю, живою програмою національно-культурного, соціального і політичного визволення України. Цей твір — справжній заповіт Шевченка для нації.

Уже в епіграфі твору («Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого не­навидить, — лжа оце») поет виразно вказував на свій ідеал— Україну як національну спільність, побудовану на засадах гуманної християнської мора­лі. Нація в поемі постає в образі спільного дому. Тому ліричний герой важко переживає зло і неправду, які бачить у цьому домі.

Кайданами міняються.

Правдою торгують.

І Господа зневажають.

Людей запрягають В тяжкі ярма.

Послання охоплює минулий теперішній («живим») і майбут­ній («ненарожденним») часи, а разом це — вічність, отже, поширюється і на нас. Звертаючись до совісті дворян-українців, які не цікавляться уроками історії, рідною мовою, за кордоном здобувають освіту, Тарас Шевченко до­коряє, просить, проклинає:

Прочитайте знову Тую славу.

Та читайте

Од слова до слова...

Все розберіть...

З провідної ідеї поеми — «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» — випливало найперше завдання дбати про державно-політичну незалежність України: «Розкуйтеся...» Але перш ніж позбутися політичного гноблення, треба було скинути ті кайдани, якими обмінювалися, які кували один на од­ного земляки-українці. Тому «...братайтеся!»— це вищий ступінь любові до України. Вищі верстви українців, як спостерігав Т. Шевченко, були глухими до потреб простого народу, не чули зойку покривджених не тільки російсь­ким царатом, але й ними людей. Пост закликає панство схаменутися, брата­тися з «нижчими» верствами українського народу («...Бо хто матір забуває, того Бог карає»). У посланні «І мертвим, і живим...» поет не просить, а навіть благає панство обняти «найменшого брата», тобто поневолений трудящий люд, під покровом матері-України:

Обніміте ж, брати мої.

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

Образ майбутнього такий привабливий, такий довгожданий і, здасться, недосяжний.

Найвищий ступінь любові до України поетові земляки виявили б тоді, коли шукали б для себе правди, волі й братерства поза її межами — у Росії чи навіть у Західній Європі, а «у своїй хаті". "У чужому краю» для них не може бути «братерства братнього», бо воно можливе тільки на рідній землі. І це цілком природно. Цю одвічну правду поет стверджує образно й рішуче:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра...

Злочин багатих Шевченкових земляків полягав не тільки в тому, що вони шукали в чужих краях «доброго добра», а й у тім, що занедбали національно- культурний розвиток України, стали зрадниками, перевертнями «свого цуралися». Таких Бог карає навіть чужі люди проганяють. Здобутки науки і культури інших народів дуже потрібні, без їх засвоєння неможливий націо­нальний прогрес у цих галузях, але занедбувати при цьому своє, рідне — просто недопустимо.

Заповіт для сучасників і нащадків досить промовистий:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Отже, з безмежної любові Шевченка до України і до земляків народилося це сміливе, гостре й одночасно дружнє поетичне слово, яке «неложними ус­тами» не тільки сказало землякам усю правду в очі, але намагалось поверну­ти на праведну дорогу, збудити у них національну свідомість, спрямувати їх зусилля для справи національно-політичного визволення України.

• < Попередня
• Наступна >