ЛИСИЧКА, КОТИК І ПІВНИК
- Деталі
- Категорія: Казки
- Останнє оновлення: 01 серпня 2012
Був собі котик та півник та й побратались. Поставили собі хату маленьку та й живуть удвох. Півник вдома сидить, а котик ходить у ліс на здобутки. От іде котик та й каже півникові:
— Сиди ж вдома, та як прийде лисичка, то не озивайся.
Коли це біжить лисичка:
— Півнику-братику, відчини!
Мовчить півник.
— Півнику-братику, відчини!
— Лисичко-сестричко, котик не велів.
— Ну-бо, півнику-братику, відчини! А то в мене хатка не топлена,— вогню треба набрати.
— Лисичко-сестричко, котик не велів.
Як стала просити, як стала просити,— таки випросила: узяв та й відчинив. От вона вогню набрала і його вкрала. Біжить, несе його, а він кличе котика, співає:
— Котику-братику!
Несе мене лиска
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води, —
Котик як почув — догнав лисичку, відняв півника. Приніс додому, насваривсь на нього добре та й каже:
— Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не пускай, бо тепер я піду далі.
От котик знову пішов на здобутки по просо — півникові на харч. А лисичка знову прибігла:
— Півнику-братику, відчини!
— Лисичко-сестричко, котик не велів.
— Півнику-братику, відчини! Як не відчинеш, віконце видеру і тебе візьму! А то тільки вогню наберу.
— Котику-братику!
Несе мене лиска
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води,
Порятуй мене!
Не чує котик; він удруге співає, голосніше. Почув котик, догнав його і знов відняв, а лисичку попобив.
— Тепер же,— півникові наказав,— не відчиняй, бо я піду далеко далеко; хоч як будеш кричати — нe почую. Не відчиняй, бо вона тебе з’їсть!
А лисичка прибігла знов.
— Півнику-братику, відчини!
— Лисичко-сестричко, котик не велів.
— Коли не відчинеш,— віконце видеру і тебе візьму. А то тільки вогню наберу.
Просила-просила — ні! Таки не пускає. От вона віконце видерла, його вкрала та й побігла. Несе, а півник співає, аж кричить:
— Котику-братику!
Несе мене лиска
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води,
- Порятуй мене!
Ні, не чує котик. Він тоді вдруге — не чує!... Утретє як заспівав — тільки-тільки почув котик. Кинувся доганяти,— гнавсь, гнавсь — не догнав. Прийшов додому та й зажуривсь: що його робити? Пропадає побратим! Думав, думав...
Тоді зробив собі скрипочку, взяв молоточок і писану кайстру (торбу) та й пішов. Приходить до лисиччиної хатки, став та й грає:
— Ой тили-ли-чки,
Та було в лисички
Чотири дочки,
П’ятий синко,
Ще й Пилипко.
Вийди, лисе,
Подивися,
Чи хороше граю?
А лисиччина дочка почула та й каже:
— Мамо, піду я подивлюся: хто там так хороше грає?
— Іди, та не барись, бо зараз треба півника різати.
От вона й пішла, а котик її — цок у лобок та в писану кайстру. Та знов грає:
— Ой тили-ли-чки.
Та було в лисички
Чотири дочки,
П’ятий синко,
Ще й Пилипко.
Вийди, лисе,
Подивися,
Чи хороше граю?
Тоді й друга дочка: «Піду і я!» Та й собі за сестрою. А котик і туцок у лобок та в писану кайстру. Та й знову грає... За другою і третя дочка, і четверта... Уже всі в торбі... А Пилипко ждав-ждав, та
й каже:
— Піду я, мамо, зажену їх,— чого вони так забарились? Уже ж
треба й півника різати.
— Піди скажи, щоб ішли патрати, зараз різатиму.
Пішов. А котик і того — цок у лобок та в писану кайстру.
От стара лисичка ждала, ждала — нема!
— Отже, — каже, — не минеться й мені йти заганяти, бо вже жі нерано, а треба півника різати.
Пішла, а він її — цок у лобок та в писану кайстру. Тоді пішов у лисиччину хатку, півника з кучі випустив, та й прийшли вони додому і живуть та хліб жують.
Кінець казки ЛИСИЧКА, КОТИК І ПІВНИК