Breadcrumbs

Ви тут: Home Казки ЛИСИЧКА, КОТИК І ПІВНИК

ЛИСИЧКА, КОТИК І ПІВНИК

Був собі котик та півник та й побратались. Поставили собі хату маленьку та й живуть удвох. Півник вдома сидить, а котик ходить у ліс на здобутки. От іде котик та й каже півникові:

—   Сиди ж вдома, та як прийде лисичка, то не озивайся.

Коли це біжить лисичка:

—   Півнику-братику, відчини!

Мовчить півник.

—   Півнику-братику, відчини!

—  Лисичко-сестричко, котик не велів.

—   Ну-бо, півнику-братику, відчини! А то в мене хатка не топлена,— вогню треба набрати.

—  Лисичко-сестричко, котик не велів.

Як стала просити, як стала просити,— таки випросила: узяв та й відчинив. От вона вогню набрала і його вкрала. Біжить, несе його, а він кличе котика, співає:

— Котику-братику!

     Несе мене лиска

     За кленові ліси,

     За крутії гори,

     За бистрії води, — 

Котик як почув — догнав лисичку, відняв півника. Приніс додому, насваривсь на нього добре та й каже:

—   Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не пускай, бо тепер я піду далі.

От котик знову пішов на здобутки по просо — півникові на харч. А лисичка знову прибігла:

—   Півнику-братику, відчини!

—   Лисичко-сестричко, котик не велів.

—  Півнику-братику, відчини! Як не відчинеш, віконце видеру і тебе візьму! А то тільки вогню наберу.

 Він і відчинив. Вона вогню набрала, його вкрала та й побігла. Несе його, а півник знову:

—  Котику-братику!

      Несе мене лиска

      За кленові ліси,

      За крутії гори,

      За бистрії води,

      Порятуй мене! 

Не чує котик; він удруге співає, голосніше. Почув котик, догнав його і знов відняв, а лисичку попобив.

—   Тепер же,— півникові наказав,— не відчиняй, бо я піду далеко далеко; хоч як будеш кричати — нe почую. Не відчиняй, бо вона тебе з’їсть!

А лисичка прибігла знов.

—   Півнику-братику, відчини!

—   Лисичко-сестричко, котик не велів.

—  Коли не відчинеш,— віконце видеру і тебе візьму. А то тільки вогню наберу.

Просила-просила — ні! Таки не пускає. От вона віконце видерла, його вкрала та й побігла. Несе, а півник співає, аж кричить:

— Котику-братику!

     Несе мене лиска

     За кленові ліси,

     За крутії гори,

     За бистрії води, 

   - Порятуй мене!

Ні, не чує котик. Він тоді вдруге — не чує!... Утретє як заспівав — тільки-тільки почув котик. Кинувся доганяти,— гнавсь, гнавсь — не догнав. Прийшов додому та й зажуривсь: що його робити? Пропадає побратим! Думав, думав...

Тоді зробив собі скрипочку, взяв молоточок і писану кайстру (торбу) та й пішов. Приходить до лисиччиної хатки, став та й грає:

— Ой тили-ли-чки,

    Та було в лисички

    Чотири дочки,

    П’ятий синко,

    Ще й Пилипко.

    Вийди, лисе,

    Подивися,

    Чи хороше граю?

А лисиччина дочка почула та й каже:

—   Мамо, піду я подивлюся: хто там так хороше грає?

—   Іди, та не барись, бо зараз треба півника різати.

От вона й пішла, а котик її — цок у лобок та в писану кайстру. Та знов грає:

— Ой тили-ли-чки.
     Та було в лисички
     Чотири дочки,
     П’ятий синко,

    Ще й Пилипко.
    Вийди, лисе,
    Подивися,

   Чи хороше граю?

Тоді й друга дочка: «Піду і я!» Та й собі за сестрою. А котик і туцок у лобок та в писану кайстру. Та й знову грає... За другою і третя дочка, і четверта... Уже всі в торбі... А Пилипко ждав-ждав, та
й каже:

—   Піду я, мамо, зажену їх,— чого вони так забарились? Уже ж
треба й півника різати.

—   Піди скажи, щоб ішли патрати, зараз різатиму.

Пішов. А котик і того — цок у лобок та в писану кайстру.

От стара лисичка ждала, ждала — нема!

—  Отже, — каже, — не минеться й мені йти заганяти, бо вже жі нерано, а треба півника різати.

Пішла, а він її — цок у лобок та в писану кайстру. Тоді пішов у лисиччину хатку, півника з кучі випустив, та й прийшли вони додому і живуть та хліб жують.

 

Кінець казки  ЛИСИЧКА, КОТИК І ПІВНИК