Breadcrumbs

Ви тут: HomeМіфи і легенди Кармалюк

Кармалюк

Молода вагітна кріпачка жала панську пшеницю. Уже люди пополуднували, а вона ще й не обідала, крихти хліба не мала в роті. Зелені плями в очах крутяться, тягне дитина під серцем. Жура гризе голову. Що буде з дитиною? Як буде жити кріпаченя?

Чим годувати? Впала на сніп, і голови не підведе. Але щось над нею зашуміло, загуркотіло, і поряд упав сокіл з розчепіреними крилами. Пір’я оббите, весь в крові... І так жалібно заговорив сокіл по-людськи, що аж душа зав’яла:

-    Не жаль умирати, а жаль дітей-соколят залишати, бо соколиха сама не вигодує всіх - загинуть.

Жаль стало жінці сокола, та й спитала, що сталося і чи не можна якось зарадити біді. Сказав сокіл, що бився з нечистою силою, уже перемагав, а нечистий закликав з усього світу сов і ворон. Налетіло їх аж небо і сонце закрило, пір’я на крилах сокола оббили і кров з сокола стекла. Якби хто дав краплю живої крові з-під серця, то сокіл би знов ожив.

Жаль стало молодиці сокола і його дітей. Вирішила одну краплю тієї крові, що дитині дати мала, віддати соколові. Розкрила пазуху, наставила груди. Дзьобнув сокіл краплю крові з-під серця і одразу ожив. Тріпнув крилами та й полетів вище сонця. Опустився знов до хмар і каже звідти:

-  Спасибі тобі, сестро, що порятувала моїх дітей. Як народиться у тебе син, то братом соколам буде. Без крил, а летючим буде, нечисту силу бити буде, а соколи допомагати будуть. Усі соколині гнізда його хатою будуть.

Сказав і полетів.

От народився син. Охрестили його Устимом, а назвали Кармалюком. Побачили люди, що в дитини очі соколині: на сонце дивиться і не моргне. А як підріс, то зібрав соколів таких, як сам, і полетів по світі нечистих панів бити.