Топірець довбуша
- Деталі
- Категорія: Міфи і легенди українців
- Останнє оновлення: 11 червня 2014
- Автор: admin
Мала мати сина Олексу. Гарний, дуже сильний був. Минуло йому п’ять років. Вийшов він якось на двір, почав щось майструвати і зробив добре витесаний топірець. Увійшов до хати і каже:
- Подивись, який я собі топірець зробив. Коли трохи підросту, то стану такий, що жоден мене не подужає.
Дивилася мати на сина та й раділа. Через кілька літ ішла вона в ліс по дрова та взяла з собою хлопчину.
Ходили, ходили вони довго по лісу, аж ось Олексі щось спало на думку, і він каже мамі:
- Свій топірець я заб’ю у пеньок, і його ніхто не витягне, тільки я сам, як прийду сюди через кілька років.
Минуло Олексі шістнадцять років. Став він підбирати собі військо. Приймав до себе не всіх, а тільки найкращих та найдужчих, що мали розум і силу, були відважними. Робив Олекса так. З високої гори спускав колесо. Котилося воно дуже швидко. А внизу стояли люди і чекали, щоб показати свою справність. Якщо хто на ходу перестрибував через колесо, то вважався сміливцем, і брав його Олекса до себе воїном.
Жили тоді хлопці у печері, яку самі видовбали. Зробили в ній стіл і лавки кам’яні, де засідала рада. Приходили туди таємно, бо за ними стежили жовніри. Був у печері таємний хід, про який ніхто з жовнірів навіть не здогадувався.
Якось повів Олекса своїх товаришів у гори, де він забив топірець, як ще з матір’ю ходив по дрова. Підійшли вони до того пенька, й Олекса каже:
- Ану, хлопці, тягніть цей топірець!
Та ніхто не міг витягнути.
Якось прийшов Олекса до матері:
- Мамо, - каже, - я тепер найдужчий у горах. Мій топірець ніхто, крім мене, не може витягти.
А мати в сльози:
- Тебе багачі збираються убити.
- Не плачте, мамо, не побивайтесь. Мене ніхто не знає, як убити. Тільки вам скажу, що вбити мене можна дев’ятьма зернами ярої пшениці.
Підслухали ці слова сільські багачі, довідались, як можна вбити Олексу, та й приготували все. Коли він на другий день повернувся від мами, то його із засідки застрелили. Залишилися товариші самі.
А топірець, як він його забив у дерево, так і сьогодні там лишився у горах. Тому опришок називається Довбушем, що задовбав свій топірець у дерево навіки.