Материнська любов найсвятіша
- Деталі
- Категорія: Міфи і легенди українців
- Останнє оновлення: 11 червня 2014
- Автор: admin
Був у матері єдиний син - добрий і вродливий. Дуже любила його мати. По краплинці збирала йому росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки.
Виріс син і одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину до рідної хати. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати з’явитися невістці на очі, сиділа в сінях. А згодом у клуню переселилася. Але й це не заспокоїло жорстоку молодицю. Каже вона чоловікові:
- Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали його на вогні.
Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері:
- Наказала мені дружина вбити вас, мамо... А не послухаю - піде від мене.
Заплакала мати й відповідає:
- Ну що ж, сину, роби так, як велить тобі серце.
Пішов син з матір’ю у діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнула галузка, відскочила жаринка в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло:
- Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, що росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське... Потім у вогонь покладеш...
Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив і не любитиме його так гаряче і віддано, як рідна мати. І такою величезною й невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову до грудей.
Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не повернулася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими і стали двома могилами високими.
Тож недаремно кажуть у народі: материнська любов - найсвятіша!
За В. Сухомлинським