Чопу каня у погоду дощу просить
- Деталі
- Категорія: Міфи і легенди українців
- Останнє оновлення: 11 червня 2014
- Автор: admin
Зібралися усі птахи на раду. Орел сказав:
- Послухайте мене, всі птахи, великі й маленькі, лісові й польові. На світі ще мало є води для нас, щоб ми могли вдосталь її пити, купатися та плавати на ній. Як знаєте: птахам без води ані сюди, ані туди... Будемо копати дзьобом землю, розгортати її ногами й робити русла рікам і потокам, поглиблювати озера, очищувати джерела, щоб всюди була вода для нас.
- Так! Попрацюємо всі для нашого спільного добра, - заскрекотала сорока.
її підтримали всі птахи і почали працювати.
- А я не буду копати землю, бо я пані, ще собі черевички закаляю та шапочку замурзаю болотом, - з погордою заговорила пташка Каня.
- Ти Каня, а не паня, - насміялася з неї болотяна чайка. - Як буде води доволі, то ми завжди будемо чисті та чепурні.
Замість працювати, Каня літала, співала. Розсердились на неї птахи, вигнали зі свого товариства і прокляли її:
- Будеш, Кане, за непослух пити тільки дощову воду.
У велику спеку всі птахи п’ють воду з річок та озер. А Каня у погоду товчеться і скиглить, просить дощу. Як падає дощ, то вона ловить краплі дзьобом. “Кричить, як каня на дощ”, - кажуть у нас про тих, які, замість спокійно розібратися у чомусь, метушаться, викрикують без потреби.