Сосновий ліс
- Деталі
- Категорія: Міфи і легенди українців
- Останнє оновлення: 11 червня 2014
- Автор: admin
В давнину жив на Поділлі молодий пан. Він дуже знущався із навколишніх селян, які жили поруч з його фортецею. Кожної весни пан забирав до себе у фортецю найкращу дівчину. Була вона в нього до наступної весни, а тоді виганяв її. Та не можна було вже впізнати в ній дівчину-красуню. Навіть сліду не залишалось від колишньої вроди. Ходила вона, як тінь, по селі, а з часом десь зникала.
І знову прийшла весна. Припала панові до вподоби ще одна дівчина. Звелів він своїм слугам схопити її. Та не вийшло. Любив цю дівчину найсильніший і найвродливіший парубок у селі. І він вирішив не віддати панові свою дівчину. Заховався з дівчиною у маленьку хатину. Але слуги панські і тут їх знайшли. Стали вони двері вибивати. Парубок схопив дрючок і почав бити нападників. У цій бійці допомагала йому і дівчина. Нарешті парубок приголомшив останнього слугу. Взяли закохані з собою грудку рідної землі і почали тікати світ за очі. Скоро про це дізнався злий пан. Як шуліка, кинувся він доганяти дівчину. Ось-ось наздожене. А парубок із дівчиною бігли степом, який поріс кущами. У дівчини були довгі коси, що спускалися з її голови аж до п’ят. А тепер коси їй заважали. Вони весь час замотувалися за кущі, і хлопець довгенько їх розплутував.
А пан все ближче і ближче. Вже чути, як кричать його слуги від радості, що їм вдасться схопити красуню для свого пана. Не витримала далі дівчина. Попросила хлопця, щоб відтяв її коси. Зосталися лежати на землі дві чорні коси. А пан зі слугами вже зовсім близько. Підняла дівчина дві коси і стала благати землю:
— Земле, матінко, візьми в дарунок від мене мою красу, мої коси. А за це врятуй мене і мого судженого від пана лютого.
Розкрила земля свої очі й побачила і дівчину, і її судженого, і пана лютого. Застогнала земля у люті:
- Не бачити тобі, пане, дівчини!
І сталося диво. Підкинула земля коси дівоцькі догори. Підхопив їх вітер, розвіяв. І виріс з цих кіс ліс сосновий. Злякалися втікачі, але там, де вони стояли, лишилася галявина, через яку потекла річечка. А навкруги сосни віковічні, ніби воїни, стали на захист втікачів. Тут і оселилися закохані, зажили в любові та злагоді. На тому місці згодом розрослося невеличке поселення, яке називають Сосни.
А пан зі своїми слугами провалився під землю.