Ясени

Було у матері три сини. Спритні, мов соколи, мудрі і добрі, як старі та бувалі люди, шляхетні й дужі, наче ясени. Покликали їх до війська рідну землю боронити від ворога. Хоробро билися брати. Не одного загарбника їхні мечі порубали. Ставали вони на бій пліч-о-пліч. Завжди два по боках, а один посередині. І цей живий трикутник був нездоланний. Пішла про мужніх братів слава по всьому краю. Проте сили були нерівні. Єдиного боялися брати: оточення. Не було в них четвертого брата, щоб за ними став. Коли їм загрожувало оточення, вони відступали. Одного дня побачила мати, що її сини б’ються уже під самою хатою. Далі відступати нікуди: або перемога, або смерть. Але смерть синів - це поневолення цілого краю.

- Сини мої любі, не допустіть рідний край до згуби! - скрикнула мати. Але побачила, що її діти знемагають.

- Сини мої рідні, соколи мої спритні, захисники землі-матінки вірні! Не вмирати вам, не здолати вас ворогам, нікому я вас не віддам! Будете ви моїми живими синами, житимете поміж нами, станете біля рідного дому дужими ясенами!

І стали три сини трьома ясенами. Вороги перелякалися такого дива і втекли. І батьківщина синів вільною стала. Більше ворог не відважувався йти на неї війною. Приходили люди до тих ясенів по здоров’я, до матері за порадою...

Л. Павленко

• < Попередня
• Наступна >