Верба

Жила колись у нашому краю дівчина рідкісної вроди. Безліч юнаків і поважних чоловіків пропонували їй серце, багатство та славу, здобуту в боях чи у важкій праці. Та дівчина відмовляла всім лише тому, що була закохана в свою вроду, завжди дивилась на себе в дзеркало й зі смутком повторювала:

- Невже колись пропаде ось таке чудо? Невже злиняють брови, потьмяніють очі, зморщиться шкіра, й стану я згорбленою бабою?

А коли приходили женихи, вона вимагала:

- Подаруйте мені вічну красу, тоді я покохаю вас. Хто здобуде таємницю нев’янучої молодості, той стане моїм обранцем.

Роз’їжджалися в усі кінці світу женихи, шукаючи еліксиру юності для самозакоханої діви. Всюди побували вони: в підземеллях алхіміків, у заморських краях, у чаклунських оселях, проте ніде жаданого еліксиру не знаходили. Багато хто з них загинув у далеких мандрах.

Якось сиділа діва над озером, дивилася у дзеркальне плесо, милуючись собою, і розчісувала буйні коси, і закохався у неї водяний цар. Виплив з ковбані, обережно наблизився до красуні, щоб не злякати її, і тихенько покликав, зітхаючи:

- Ти не бійся мене, діво прекрасна. Я цар водяний!

Затуманеним поглядом ковзнула вона по плечах, вкритих лускою, по зеленому волоссі, кивнула привітно:

- Бачила я вас, перебачила, царю водяний! Які тільки женихи до мене не сваталися. Ти ще красунчик порівняно з деякими. Не лякаюся тебе, - кажи, чого бажаєш?

- Покохав я тебе, діво, міцно й навіки. Не зустрічав такої краси ні з-поміж русалок моїх, ні між тих дівчат, що купаються у водоймі моїй. Будь мені за дружину, зроблю тебе царицею водяного царства. Все для тебе зроблю, чого зажадаєш, бо силу маю велику!

Стрепенулася дівчина.

- Все можеш зробити?

- Так! Наказуй!

-  Чудово, - загорілася діва, замисливши, одначе, обдурити водяного володаря. - Буду твоєю але... зроби так, щоб вічно мій прекрасний образ відбивався у дзеркалі твоїх вод, щоб з року в рік він ставав гарніший і гарніший...

Нахмурився цар, замислився. Зрозумів, що дала йому діва підступну загадку, ошукала його. Бути вічно молодою, бути відображеною в озері й разом з тим не йти до нього? Але слово було сказане, гідність володаря вод не дозволила йому відмовитись від обіцяного.

- Буде так, як ти зажадала, - зітхнув цар. - Вічно твій чарівний образ буде відбиватися у цьому озері, але станеш ти плакучою вербою - деревом прекрасним і замисленим. Цілуватиму я коріння твоє, що купатиметься у водах моїх. Буду ніжити коси зелені хвилями буйними...

Так з’явилося у нашому краю нове славне дерево - верба плакуча...

О. Бердник

• < Попередня
• Наступна >