Дивовижний барабан
- Деталі
- Категорія: Японські народні казки
- Останнє оновлення: 16 червня 2015
- Автор: admin
Жив собі колись в одному селі чоловік на ім’я Генгоро. І був у нього дивовижний барабан. Ударить він у той барабан з одного боку, скаже: «Носе, витягуйся!» — і ніс видовжується. Вдарить з другого боку, скаже: «Носе, зменшуйся!» — і ніс укорочується.
Прийде до нього дівчина на порі й просить:
— Пане Генгоро, трохи видовжіть мені носа.
Генгоро вдарить по барабану з одного боку, скаже: «Дівочий носе, витягуйся!» — і приплюснутий ніс стає рівненьким.
Прийде кирпатий хлопець і просить:
— Пане Генгоро, вирівняй мого носа.
Генгоро вдарить по барабану з другого боку — і ніс стає рівним.
Отим-то всі селяни любили Генгоро, ніхто про нього і слова лихого не казав.
Та якось заманулося Генгоро перевірити, наскільки видовжується людський ніс. Він забув про свою обіцянку служити людям тільки на радість, ліг горілиць у лузі на траві та й почав бити в барабан.
— Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
Ніс Генгоро видовжувався, аж поки сягнув даху високого будинку. Та Генгоро не переставав барабанити:
— Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
Ніс його уже сягнув гірських вершин.
Генгоро стало важко дихати, але він не вгавав:
— Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
Тепер кінчик носа торкався хмари.
Та саме в той час на Небесній Річці будували міст. Якраз тоді, коли там показався ніс Генгоро, теслярі майстрували поруччя.
— А от і стовп!
Нічого не підозрюючи, вони міцно прив’язали поруччя до носа Генгоро. «Ой, ніс уже не видовжується!» — подумав Генгоро і ще дужче забив у барабан, приказуючи:
— Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
Однак ніс уже його не слухався. До того ж, його кінчик почав свербіти.
«Мабуть, за щось зачепився. Треба вкоротити і перевірити»,— вирішив Генгоро.
— Носе, зменшуйся! Носе, зменшуйся!
І ніс почав укорочуватися — та водночас Генгоро завис над землею.
— Ой, що це таке? Хтось тримає мене за ніс! Треба поспішати! Генгоро несамовито бив у барабан і швидко піднявся понад хмари.
Міст уже був готовий, теслярі пішли.
— Який дурень прив’язав мене тут?!
Генгоро розплутав мотузку — і полетів з моста сторчголов.
— Рятуйте! Рятуйте! — закричав він і шубовснув у велике озеро. Захлинаючись водою, Генгоро насилу виплив і раптом відчув, що став
л егеньким-л егесеньким.
«Ну, дякувати долі, живий!» — подумав він.
Справді, він урятувався, але перетворився у карася.
Ось чому ще й тепер в озері Біва живе риба «генгоробуна» — карась «генгоро».
Про ВеЛЬАЮіку, що був охочий до балачок
ИВ собі колись у провінції На- гадо один вельможа. Великий мастак поговорити і послухати чиїсь теревені, він розіслав по всіх усюдах таке оголошення: «Хто мене забалакає, за того віддам свою улюблену дочку».
І тоді посунули до нього юнаки — кожен прагнув йому догодити й
стати зятем багача.
Та от біда — вельможа слухав чужі розповіді безперестанку й ніколи не втомлювався. Тож не дивно, що охочі одружитися з його дочкою за день-два знесилювалися й замовкали.
Проте вельможа не втрачав надії.
Одного дня з’явився ще один чоловік, який виявив бажання погомоніти з вельможею.
— Хто ти? — запитав його вельможа.
— Найкращий оповідач у світі,— відповів чоловік.
— Зумієш мене забалакати?
— Нема нічого простішого! — засміявся чоловік і почав:
— Десь колись ріс високий дуб...
— Кажеш — високий?
— Авжеж. Товстелезний, в тридцять три обхвати, а висотою тридцять три тисячі тридцять три кени, три сяку і три суни ...(Кен, сяку, суп —одиниці довжини; один кен — 1,81 л, один сяку — 303 см один сун — 3,03 см)
— Нічого й казати, велике дерево.
— І було на ньому без ліку жолудів — як на небі зірок або піщинок на морському узбережжі...
— Справді/ багатенько.
— От достигли жолуді й почали по одному падати. Та оскільки той дуб ріс на скелястому березі озера, то один жолудь падав у воду — буль! — а другий на камінь — бац!.. Один у воду — буль!.. Другий на камінь — бац!.. Буль!.. Бац!.. Буль!.. Бац!.. Буль І.. Бац!..
— Зрозуміло. А далі що?
— А далі один — буль!.. другий — бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!..
— Всі вже попадали?
— Та ні! Буль-бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!... Буль-бац!..
— Ще довго вони падатимуть?
Досі впала лише одна трильйонна частина жолудів, тож до кінця ще далеко — не одна тисяча років. Так-от, один жолудь — буль!.. Другий жолудь — бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!..
Нарешті оте «буль-бац!» так вельможі набридло, що він не витримав і сказав:
— Годі! Віддам дочку за тебе.
Кажуть, що й після цього вельможа не втратив охоти до балачок, але зятя більше не чіпав.