Breadcrumbs

Ви тут: Home Світова література Федір Іванович Тютчев - «Я знаю в праосені пору…»

Федір Іванович Тютчев - «Я знаю в праосені пору…»

Федір Іванович Тютчев - «Я знаю в праосені пору…»
 

Есть в осени первоначальной
Короткая, но дивная пора -
Весь день стоит как бы хрустальный,
И лучезарны вечера...

Где бодрый серп гулял и падал колос,
Теперь уж пусто все - простор везде, -
Лишь паутины тонкий волос
Блестит на праздной борозде.

Пустеет воздух, птиц не слышно боле,
Но далеко еще до первых зимних бурь -
И льется чистая и теплая лазурь
На отдыхающее поле....

22 августа 1857

 

Аналіз вірша «Я знаю в праосені пору…»

Вірш «Я знаю в праосені пору… ...» Ф.І. Тютчева - один з найпрекрасніших, поетичних, мелодійних і досконалих за ступенем художнього дарування елегій.

Елегія - жанр, в якому домінує певна філософська спрямованість, мотив прощання,  збереження чистоти душі. Ф.І. Тютчев використовує образи природи для вираження складного світу людської душі. При цьому в його художньому світі проявляється пристрасть саме до граничних станів душі й природи. Тютчевскі елегії, мелодійні пейзажні замальовки - один із способів подолати життєву самотність. Поет неодноразово скаржився на якісь «припадки туги», які породжували, найімовірніше, відчуття кінцевості буття.

Відомо, що Федір Іванович не вважав себе професійним поетом. Його ліричні одкровення - найчастіше імпровізації, замальовки, зроблені за мотивами реальних вражень. Поет часом сам відчував їх незавершеність, недоліки й огріхи. Проте саме завдяки цим якостям вони настільки запам'ятовуються і стають реалістичними. Необроблений злиток золота деколи цінніший і важливіший за ювелірно зроблену підробку.

У вірші проявляється улюблена риса поетики Ф.І. Тютчева - підкреслення вертикальних координат художнього простору. У світогляді поета цей прийом пов'язаний з ідеєю переходу від земного життя до безсмертя, від землі до неба.

Перша строфа у цьому зв'язку представляє собою невелику експозицію. З осінью завжди в поезії пов'язаний мотив завершення певного життєвого циклу природи: навесні все розквітає, влітку - пахне, а восени природа готується до зимового сну. Ф.І. Тютчев тонко виділяє в осені особливий період - початковий. Саме в цей час природа стоїть ніби на межі розквіту своєї краси у всій повноті і неминучості швидкого в'янення. Епітет «хрустальный» повною мірою характеризує крихкість і короткочасність цього періоду. В останній строфі «И лучезарны вечера...» Ф.І. Тютчев підкреслює мотив світла.

У другій строфі поет підкреслює, що до осені закінчується збір врожаю: «Где бодрый серп гулял и падал колос, Теперь уж пусто все - простор везде, -». Цікавий хід у побудові другої строфи: від узагальненої картини збору врожаю до найтоншої художньої деталі: «Лишь паутины тонкий волос
Блестит на праздной борозде». Символічно, що є відчуття завершеності землеробських робіт, усвідомлення важливості їх підсумків, але при цьому немає почуття безтурботного неробства. Простір і порожнеча викликають у ліричного героя лише світлу печаль. Однак тендітна краса світу природи змушує його, забувши про все, стояти і милуватися: «И льется чистая и теплая лазурь На отдыхающее поле....».

Таким чином, природа у Ф.І. Тютчева виконує функцію гармонізуючого початку. Тільки у спілкуванні з природою людина здатна пізнати відчуття вічності.