Микола Васильович Гоголь  - «Мертві душі»

Attachments:

Завантажити (html)

[ ]

229 kB

Завантажити (doc)

Роботу над «Мертвими душами» розпочато восени 1835 р. Задум поеми дав Гоголю великий російський поет О. Пушкін. Сам Гоголь визначив величезну роль Пушкіна в створенні «Мертвих душ». «Він уже давно радив мені взятися за великий твір і нарешті, одного разу, після того, як я йому прочитав одне невелике зображення невеликої сцени, але яке, проте, вразило його більше за все, що я раніше читав, він мені сказав: «Як з цією здібністю вгадувати людину і кількома рисами виставляти її раптом усю наче живу, з цією здібністю не взятися за великий твір! Це, просто, гріх!»... Тоді ж Пушкін віддав Гоголю власний сюжет, з якого він хотів створити сам щось подібне до поеми і якого, за словами його, він би не віддав іншому нікому Це був сюжет «Мертвих душ»... «Пушкін вважав, що сюжет «Мертвих душ» добрий для мене тим, — писав Гоголь в «Авторській сповіді», — що дає цілковиту волю об’їздити разом із героєм усю Росію і змалювати багато найрізноманітніших характерів».

Гоголь, не відкладаючи, взявся до нового твору. Незабаром він повідомив Пушкіна: «Почав писати «Мертвих душ». Сюжет розтягнувся на предовгий роман і, здається, буде смішний... Мені хочеться в цьому романі показати бодай з одного боку всю Русь»^[1].

Перші глави, в їх первісному вигляді, Гоголь встиг прочитати О. Пушкіну, і поет, який завжди сміявся, коли Гоголь читав, «почав потроху ставати дедалі хмурнішим, а нарешті зробився зовсім похмурий. Коли ж читання закінчилося, він вимовив голосом туги: «Боже, яка сумна наша Росія!»^[2]. Пушкіну не довелося почути продовження. Незабаром він загинув.

Поема писалася довільно, автор ревниво оберігав її від стороннього допитливого погляду. Тільки наприкінці 1839 р. у Петербурзі, він прочитав кілька глав у домі свого товариша по Ніжинському ліцею М.Я. Прокоповича.

У березні 1840 р. читання відбулося в Москві, у С. Т. Аксакова. Гоголь читав свою поему за першим рукописом, половина якого майже цілком дійшла до нашого часу. У подальшому автор ще чотири рази правив текст, і до друкарні пішов аж п’ятий рукопис.

У М. Гоголя виникли серйозні проблеми з цензурою. «Забороняють увесь рукопис», — повідомив Гоголь П. О. Плетньову й докладно описав у цьому листі всі цензурні митарства і головні обвинувачення, пред’явлені поемі з боку цензорів^[3]. «Яке самовладання повинен був я виявити, щоб устояти! І я устояв», — говорив він тоді.

Нарешті цензура пропустила поему, крім «Повісті про капітана Копєйкіна». Заборону «Повісті» Гоголь тяжко переживаз і вирішив хоч би там що відстояти її. З цією метою він переробив її так, що «вже ніяка цензура не може присікатися: генералів і все викинув»^[4]. Нову редакцію «Повісті» дозволили.

До назви всієї поеми цензор додав пом’якшуючий початок: «Пригоди Чичикова, або Мертві душі». Перше вищання вийшло з друку 21 травня 1842 р. Про це С. Т. Аксаков згадує: «Мертві душі» швидко розлетілися по Москві і потім по всій Росії. Книгу розкупили нарозхват. Враження були різні, але рівнозначні. Публіку можна було поділити на три частини. Перші, до якої належала вся освічена молодь і всі люди, здатні розуміти високу заслугу Гоголя, сприйняли його із захопленням. Друга частина складалася, так би мовити, з людей здивованих, які, звикли тішитися творами ІЬголя, не могли відразу зрозуміти глибокого й серйозного значення його поеми; вони вбачали в ній багато карикатури і... посилаючись на дрібні промахи, вважали багато що невірним і неправдоподібним. Слід сказати, що дехто з цих людей, прочитавши «Мертві душі» вдруге і навіть утретє, зовсім відмовився від першого свого неприємного враження і цілком відчував правду і художню красу твору. Третя частина читачів розізлилася на Гоголя: вона впізнала себе в різних особах поеми»^[5].

«Мертві душі», за словами О. Герцена, «зворушили всю Росію»^[6]. Поема Гоголя, яка викривала поміщицько-кріпосницькій лад Росії, показала в усій непривабливості паразитичний кліп власників кріпосних душ, жахливий світ Манілових, Ноздрьових, Собакеви- чів, Плюшкіних, — викликала запеклу боротьбу в пресі. Реакційна критика (Булгарін, Сенковський, Полєвой та ін.) звинувачувала Гоголя в наклепі на Росію, вона твердила, що «Мертві душі» — бездарний, пошлий твір, який не має нічої спільного з російською дійсністю. «Велика частина журналів, — писав В. Бєлінський з приводу цієї критики, «вживає всіх властивих їй засобів до приниження першого поетичного таланту в сучасній російській літературі»^[7].

Силу й глибину твору Гоголя Бєлінський вбачав саме в «його вірності дійсності». Захищаючи Гоголя від нападок, критик писав про «Мертві душі»: «Ще не було досі більш важливого для російської громадськості твору».

У період роботи над першою частиною поеми у Гоголя вже визрівав задум другої частини. Але розпочато її було тільки наприкінці 1843 р. Робота посувалася «повільно і зовсім не так, як би хотів», — писав автор. Найбільш плідним був, за його визнанням, час від осені 1844 р. до середини січня 1843 р. Потім настав занепад творчих сил, через різке погіршання здоров’я. Гоголь «мучив себе, примушував писати, переживав тяжке страждання, відчуваючи безсилля своє». Скарги на занепад творчих сил чутно і в наступних листах цього року. Крок за кроком наближалася перша з двох катастроф у долі гоголівської поеми.

У липні 1845 р. Гоголь спалив рукопис другої частини. Уцілів один зошит, який містить останню главу першої редакції. З цієї уцілілої заключної глави, особливо при співставленні її з записними книжками, які містять значний матеріал до другої частини «Мертвих душ», видно, що знищена перша редакція дуже відрізнялася від наступної (про яку можна судити з перших чотирьох глав, що збереглися).

Про спалений у 1845 р. рукопис Гоголь писав: «Як тільки полум’я поглинуло останні аркуші моєї книги, її зміст раптом воскрес в очищеному і ясному вигляді, наче фенікс із вогнища. Я раптом побачив, у якому ще безладді було те, що я вважав уже доладним і струнким. Поява другого тому в тому вигляді, в якому він був, зробила б скоріше шкоду, ніж користь...».

Ще протягом останніх трьох років Гоголь переробляв поему і не раз читав своїм друзям окремі глави.

Слова, яких немає в рукописі другого тому, найчастіше недописані, але дуже потрібні за змістом, введено в прямих дужках.

У кількох місцях закреслені автором, але важливі для змісту слова взято в тексті в квадртні дужки. Слова нерозібрані відмічено в прямих дужках курсивом, причому цифра означає кількість нерозібраних слів: [2нрзб]

• < Попередня
• Наступна >