Антон Павлович Чехов - «Товстий і тонкий»

На вокзалі Миколаївської залізниці зустрілися два приятелі: один товстий, другий тонкий. Товстий щойно пообідав на вокзалі, і його губи лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флер-д'оранжем. А тонкий щойно зійшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою і кофейною гущею. З-за його спини визирала худенька жінка з довгим підборіддям - його дружина, і високий гімназист з примруженим оком - його син.

- Порфирій! - вигукнув товстий, угледівши тонкого.- Чи ти це? Голубчику мій! Скільки зим, скільки літ!

- Матінко! - здивувався тонкий.- Миша! Друг дитинства! Звідки ти взявся?

Приятелі тричі поцілувалися і дивилися один на одного очима, повними сліз. Обидва були приємно здивовані.

- Любий мій! - почав тонкий після поцілунків.- От не чекав! От сюрприз! Ну, та глянь же на мене гарненько! Такий же красунь, як і був! Такий же душечка і чепурун! Ах, ти, господи! Ну, як же ти? Багатий? Одружений? Я вже одружений, як бачиш... Це ось моя дружина, Луїза, уроджена Ванценбах... лютеранка... А це мій Нафанаїл, учень третього класу. Це, Нафаня, друг мого дитинства! В гімназії разом учились!

Нафанаїл трохи подумав і зняв шапку.

- В гімназії разом учились! - продовжував тонкий.- Пам'ятаєш, як тебе дражнили? Тебе дражнили Геростратом1 за те, що ти казенну книжку цигаркою пропалив, а мене Ефіальтом2 за те, що я ябедничати любив. Хо-хо... Дітьми були! Не бійся, Нафаня! Підійди до нього ближче... А це моя дружина, уроджена Ванценбах... лютеранка...

Нафанаїл трохи подумав і сховався за батькову спину.

- Ну, як живеш, друже? - спитав товстий, захоплено дивлячись на друга.- Служиш де? Дослужився?

- Служу, милий мій! Колезьким асесором уже другий рік, і Станіслава маю. Платня погана... ну, та бог з нею! Дружина уроки музики дає, я портсигари приватно з дерева роблю. Чудові портсигари! По карбованцю за штуку продаю. Якщо ж хто бере десять штук і більше, тому, розумієш, знижка. Перебиваємось сяк-так. Служив, знаєш, у департаменті, а тепер сюди перевели столоначальником по тому ж відомству... Тут буду служити. Ну, а ти як? Либонь уже статський? Га?

- Ні, голубе мій, бери вище,- сказав товстий.- Я вже до таємного дослужився... Дві звізди маю...

Тонкий раптом зблід, скам'янів, але скоро обличчя його скривила широчезна посмішка; здавалося, що від обличчя і очей його посипались іскри. Сам він зіщулився, згорбився, звузився... Його чемодани, клунки і коробки стиснулись, поморщились... Довге підборіддя дружини стало ще довшим; Нафанаїл витягся струнко і застебнув усі ґудзички свого мундира...

- Я, ваше превосходительство... Дуже приємно! Друг, можна сказати, дитинства, і раптом вийшли в такі вельможі! Хи-хи.

- Ну, годі! - поморщився товстий.- Навіщо цей тон? Ми з тобою друзі дитинства - і до чого тут це чинопочитання!

- Та як же ж... Що ви...- захихикав тонкий, ще більше зіщулившись.- Милостива увага вашого превосходительства... ніби життєдайна волога... Це ось, ваше превосходительство, син мій Нафанаїл... дружина Луїза, лютеранка, певним чином...

Товстий хотів було заперечити щось, але на обличчі тонкого було стільки благоговіння, солодкуватості і шанобливої кислоти, що таємного радника занудило. Він одвернувся від тонкого і простяг йому на прощання руку.

Тонкий потиснув три пальці, уклонився всім тулубом і захихикав, мов китаєць: "Хи-хи-хи". Дружина посміхнулася. Нафанаїл шаркнув ногою і впустив картуза. Всі троє були приємно вражені.

1888

Коментарі В.Пересипкіної

Герострат - житель м. Ефеса (Стародавня Греція), який спалив у 356 р. до н. є. прекрасний храм Артеміди Ефеської, щоб обезсмертити своє ім'я.

Ефіальт - за давньогрецькою легендою, зрадник, що показав персам (під час греко-перської війни 500-449 рр. до н. є.) гірську стежку, якою вони обійшли Фермопільський прохід і повністю знищили спартанців, що захищали його.

Поміркуймо про прочитане

1. Як ви поясните назву оповідання? Якою вам здається розповідь - смішною, сумною або смішною і сумною одночасно? Над ким і над чим сміється письменник?

Товстий і тонкий - це не тільки комплекція головних героїв, це їх поведінка по життю: перший впевнений у собі, він вільно ступає по життю, а другий весь час від когось і від чогось залежить, змінює свою думку і тон розмови залежно від чину співрозмовника.

Ця розповідь смішна і сумна одночасно. Нам смішно від того, що тонкий так безглуздо поводиться, коли дізнається, наскільки високо тепер стоїть його приятель дитинства. Але з іншого боку, все це сумно, тому що таких людей, як тонкий, на світі багато, і всі вони хихикають, як китайці, і підлабузнюються перед людьми, які стоять трохи вище їх по кар'єрних сходах. У них абсолютно немає людської гідності.

2. Що хоче сказати автор тим, що Порфирій (тонкий)починає повторювати розповідь про свою сім'ю? Чому він раптом змінився?

Порфирій (тонкий) починає повторювати розповідь про свою родину, так як тепер, коли він дізнавшись про нинішнє положення свого друга дитинства, він з ним як би знову знайомиться - тепер уже як з важливою людиною, високопоставленим особою. Змінився тонкий тому, що він отакий пристосуванець: побачив високопоставлену ​особу - потрібно йому догодити, «уважити», виявити своє «повагу» (хоча, як ми бачимо, товстому було набагато приємніше спілкуватися з ним як з другом дитинства).

3. Як ви думаєте, була би розповідь смішніше, якби в ньому був мотив службової підпорядкованості тонкого товстому?

Я думаю, смішніше, якщо в оповіданні немає мотиву службової підпорядкованості героїв: сутність характеру тонкого в тому, що він готовий підлабузнюватися перед будь-якою людиною, який стоїть хоч трохи вище, ніж він.

4. Як показує автор зміну в Порфірії, коли той довідається про службовому становищі свого знайомого (що відбувається з ним, з речами)? Чому товстий одвернувся від тонкого і пішов? Як про це говорить Чехов?

Ось як змінився Порфирій, а разом з ним його сім'я і речі: «Тонкий раптом зблід, скам'янів, але скоро обличчя його скривилося в усі сторони найширшої посмішкою; здавалося, що від обличчя і очей його посипались іскри. Сам він зіщулився, згорбився, звузився ... Його чемодани, клунки і коробки стиснулись, поморщились ... Довге підборіддя дружини стало ще довшим; Нафанаїл витягся фрунт і застебнув усі гудзички свого мундира ... » Всім своїм єством тонкий прагнув «виказати повагу» високому начальнику. А товстому стала противна ця нещирість, тому він повернувся і пішов: «Товстий хотів було заперечити щось, але на обличчі тонкого було написано стільки благоговіння, солодощі і шанобливою кислоти, що таємного радника занудило. Він відвернувся від тонкого і простяг йому на прощання руку».

• < Попередня
• Наступна >