Breadcrumbs

Ви тут: Home Статті Філософські мотиви у віршах Л. Костенко

Філософські мотиви у віршах Л. Костенко

Підкреслена філософічність — одна з прикметних ознак лірики Л. Костенко. Самоцінність і неповторність людського існування, морально етичні пошуки окремої індивідуаль­ності, шаленство сучасного життя, його наслідки і пам’ять історії — ось основна вісь художніх роздумів поетеси, яка по максималістськи, без напівтонів і компромісів говорить про цінності неперехідні і вічні. Разом з тим вона, як і її лірична героїня, настільки щира і безпосередня а читачем, що посвячує його в сам процес народження думки, почуття, переживання.

Уже першим рядком вірша «Життя іде і все без коректур...» Л. Костенко нагадує: вгробленого, перебутого не пере­писати, доля не має чернеток. І над усім володарює час. Щоб передати стрімкий лет хвилин і годин, миттєвість людського життя в часовому ланцюзі, поетеса вдається до засобу персоніфікації, наділяючи абстрактне поняття рисами живої істо­ти. Час «летить, не стишує галопу», «не втомлюється», він вічний у своїй триєдності — вчора, сьогодні, завтра. У поезії час ми­нулий окреслений двома образами: біблійного потопу як роз­плати людства за гріхи та маркізи Помпадур — фаворитки французського короля Людовіка XV, яка мала на нього такий великий вплив, що посутньо визначала політику держави. Чому ж людство не враховує уроків історії, чому і сьогодні не може розпрощатися з гріхами?

План минулого у вірші Л. Костенко переключає на сучас­не рядком

А ми живі, нам треба поспішати.

У розумінні поетеси сенс людського життя полягає в тому, щоб «зробити щось, лишити по собі», зокрема,

…щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Тринога авторки за майбутнє очевидна — як зберегти дов­кілля. природу, як достукатись до серця людини, збудити її відповідальність за все суще на землі?

Ще раз повторюючи перший рядок вірша, Л. Костенко розгортає новий мотив — мотив відповідальності творця за слово, за кожний написаний рядок, за творчість, джерела якої ховаються у багатоманітності виявів життя, у пошуках прав­ди, істини, краси. Найголовніше ж у моральному кодексі і поетеси, і ліричної героїні — оберігати свою душу від гріхів, не множити вже здійснене колись зло:

Людині бійся душу ошукати,

бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Мотив духовності людини споріднює проаналізовану по­езію з віршем «Вже почалось, мабуть, майбутнє…»- Поетеса знову розглядає людину в контексті часу. Це усмішка Джоконди, яка уособлює і безмежну доброту, просвітленість душі, і силу впливу мистецтва на людину; це і рафаелівська Ма­донна як символ безкорисливої материнської любові та все­прощення. Цікаво, що з історичного бігу часу Л. Костенко вихоплює справжні мистецькі шедеври, розуміє їхнє непроминальне значення для людини і людства, а криваві події, жор­стокі сутички, кровопролитні перевороти згадує як незначні факти з огляду на їхній вплив на становлення справжньої людської сутності:

Минають фронди і жіронди,

Минає славне і гучне.

Важливим для поетеси с також близькість людини до природи, до її дивовижного світу:

Любіть травинку, і тваринку,

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня.

Л. Костенко, спостерігаючи реалії нашого часу, загостре­но відчуває увесь його драматизм, стрімкий поступ суспільно­го прогресу, а ще більше тривожиться за духовність сучасни­ки, тому щиро «підказує» йому основний життєвий постулат: Нехай тендітні пальці етики Торкнуть вам серце і вуста.

[1]