Безталанна

Завантажити Формат: txt

У психологічній драмі «Безталанна» (1886) виявилась майстерність І. К. Карпенка-Карого у відтворенні складних людських почуттів і психологічних колізій. У першій редакції (1884) цей твір мав назву «Хто винен?». Прямої відповіді на поставлене питання автор не дає. У листі до М. Старицького він писав: «Я взяв життя. А в житті не завжди драма розігрується за такими законами логіки, щоб не залишилось місця для запитання: «Хто винен?».

Головних героїв Гната, Софію, Варку показано серед тієї сфери, серед якої вони діють: сільської молоді на вечорницях, у домашній обстановці. Уся увага драматурга зосереджена на розкритті складної психологічної драми, яку проживають герої. У п’єсі немає «злого генія», який руйнує щастя, а тим часом всі герої, кожен по-своєму, глибоко нещасні. Українське село ще не позбулося важкого спадку феодально-кріпосницького гніту з пануванням патріархальних звичаїв, забитістю (ворожі відносини свекрухи і невістки), селянським індивідуалізмом.

Тяжко мучиться запальний, енергійний Гнат, роздвоєний відданістю дружині Софії і любов’ю до Варки:

Гнат (один). Голубонька моя! Яка весела в неї вдача! Не дає мені й задуматься... Слава Богу, забув Варку! То, бувало, Варка із голови не виходила — все перед очима стояла, а тепер байдуже... Недавно були вмісті на роботі біля машини, до мене й не балакала, а з другими пустувала та сміялась як несамовита, а потім сіла у клуні та плакала тяжко так, що Боже мій... Я не витерпів, спитав, чого плаче, а вона глянула на мене, хутко витерла очі, нічого не сказала і побігла до роботи... Жаль й, зав’язала свій вік! І я таки винен...

Гнат (один). Що це зо мною? Чи не одурів я?!. А очі, очі як горіли в неї... Пальона, каторжна, і гарна, як маків цвіт. Тьфу! Сатана в жіночому обличчі!.. Бач, як залізла знов у душу! Цур тобі, цур! Одсахнись від мене, пекельна маро!

Софія замість вимріяного родинного щастя зіткнулася з безугавною гризнею свекрухи:

Ганна (одна). Швидка на речах! А яка з тебе робітниця ? Пожила біля татка в городі, чайку попила, а тепер би тілько ніжилась. Ще й старий сюди притириться...

Гнат (один)...Особливо мене пече-ріже, як вона почина до Софії чіпляться! Ну й як тут витерпіть, щоб часом лихого слова не сказать? Ще, спасибі, Софія змовчує, а то гріха й не обібрався б.

Рішуча Варка не знає душевного спокою і справжньої радості від краденого кохання:

Варка (одна).... Ох! Нещаслива моя доля: ні молодиця, ні вдова! Нащо ж спізнала я ті хвилі пекучого кохання? Краще б дівкою зосталась, легше б мені було б!..

Старому Івану, батьку Софії, сваха докоряє за кожен шматок хліба:

Іван. От до чого дожив! З хати виганяють, притулиться нігде! Іди миром жить, руку простягай! Дожив на старість... І піду! Краще миром жить, ніж отаке вислухувать щодня.

Ганна також не зазнала душевного спокою через клопоти про нужденне господарство.

Тема кохання звучить у драмі надто сильно. Перша назва п’єси цілком «правильно робила наголос на морально-психологічній проблемі, що її поставив драматург: чи може людина відповідати за те, що не в силі подолати стихію кохання».

Драму «Безталанна» було опубліковано в другому томі творів І. К. Карпенка-Карого (1897).

• Наступна >