Сава Чалий

Завантажити Формат: txt

Трагедію «Сава Чалий» (1899) І. Франко назвав трагедію «гострополітичною і глибоко сучасною п’єсою».

Текст драми засвідчив широку обізнаність автора з літературними та історичними джерелами. У трагедії правдиво розкрито класові суперечності в українському суспільстві першої половини XVIII століття, показано непримиренність інтересів двох ворожих соціальних сил — панства (польська шляхта, українська козацька старшина) і трудящих селян.

Автор розкриває соціальні причини народного гніву:

Гаврило. Трикляте життя! З кожним днем росте і чинш, і панщина, й податки — несила нам їх одбувать.

1-й чоловік. Нас заманили всіх на слободи, і як селились тут, то обіщали нам, що по два злоти в рік чиншу ми будемо платить у панськую казну на вічність, а тепер...

Гаврило. Помалу - помалу набавляли, та вже дійшло до нікуди.

Медвідь. Звідкіль ти візьмеш заплатить у панську казну від кожного тягла сорок шість злотих і шістдесят вісім грошей?

1-й чоловік. Та ще й десятину дай: від пасіки, виходить, очкового, дві курки, двадцять яєць, двадцять пасом прядива.

Грива. А осип жита та вівса; чи, може, у вас того нема?

Медвідь. Є. А подорожчина? Всього й не злічиш, бо кожний день вигадують нове: то шарварки, то заорки, то оборки, закоски, обкоски, зажинки, загрібки, огребки...

Грива. А у нас ще не в зачот скілько: садить капусту, мочить льон, готовить його до пряжі, полоть просо, пшеницю, давать по черзі варту і на тік, і в двір, і в корчму!

Медвідь. Так, як і у нас! Скрізь однаково.

Всі. Хоч здихай!

Крім економічного і соціального гніту, політичного безправ’я і шляхетської сваволі, І. Тобілевич відтворив ще одну особливість тогочасного життя народу — боротьбу за віру. Грива, наприклад, вважає основною причиною народного руху боротьбу за віру:

Грива. Як зачепили попи їх нашу віру, а пани їм стали потурать, так прогнівили Бога — і пішло, і пішло!.. Так от звідкіль та ненависть іде; а тепер вже до живого допекло! Чуєш?.. Гупотить?!

Повстанцям не страшні ні жахливі тортури, ні люта смерть на палі. Презирство до ворога, сміливість і відвага не залишають їх навіть в останні хвилини життя (сцена допиту безіменного гайдамаки, який називає себе Савою):

Потоцький. Ми двох вже Сав на палю посадили — одного вслід за другим; а через день піймався третій гайдамака, і Савою себе він теж назвав! Тепер мовчить, як кажеш, і ми не знаєм, хто він!

У процесі розгортання боротьби між трудящими масами і панством розкривається образ Сави Чалого:

Грива.... А Сава — митець!

Медвідь. Запорожець, та й запорожець, бра, не кожний з ним зрівняється. Він вчений сильно: учився, кажуть, в Києві у братстві. Його й на Січі поважають, там і батько його старий в повазі був.

Ім’я Сави ніби стає символом гайдамацького руху, та саме в цей момент ватажок всіляко уникає боротьби, виголошує високі промови:

Чалий. Посидимо до часу слушного ми тут, у цьому місці тихо; зберем до себе всі ватаги... Підождіть, панове, до слушного часу у не псуйте ви моїх замірів, а тоді разом заплатимо за все; тепер ми ще не готові.

Щодалі збільшується прірва, яка роз’єднує гайдамаків і їхнього отамана. Ватажок шукає компромісу з панами, оскільки не вірить у перемогу народу. Це приводить до зради з панами:

Чалий. ...Коли стерно із рук моїх однято і другому до рук оддано і бачу я, що човен поведуть на неминучу гибель, — я кидаю свій човен і випливу на другий берег сам! Так-так! На берегу на другий берег! І там ми будем рятувати віру, народ і край від нової руїни! Давай сюди Потоцького умови! Я... їду! (Бере листа.) Там кохання, там слава мене жде!.. Прости мене, моя Україну коли я помиляюся, а помиляючись, тобі печаль і горе нове принесу! Що хочу я народові бездольному служити — я в тім клянусь; коли ж помилку сам свою побачу, до тебе, ненеу я вернуся таким же щирим сином, як і буву і всі гріхи спокутую я кровію своєю!..

Саві Чалому протиставлено в трагедії Гната Голого — рішучого і гарячковитого борця проти ворогів. Гнат не може змиритися з гнобленням народу, закликає повстанців до грізної розправи з ворогами:

Гнат. ... Нудно тут сидіть згорнувши руки... Пора і нам почать зненацька нападать, і різать, і палить напасників. ... Не хочу я так жить, як тхір; не хочу я паскудить світ! Нащо те життя мені здалося, коли щодня безчестям покривають голови козачі? Краще смерть, ніж тут сидіть нам по кущах, поки не витягнуть усіх на палю! Не треба мені моєї голови! Коли п у полі я за правду не складу — нехай за правду кат рубає! Хто ж смерті з вас боїться, кому життя миліше честі, той на піч нехай іде і там сидить з дідами! Гей, товариші! Хто до помсти, той за мною!

Гнат уособлює народну суть гайдамацького руху і є втіленням типових і характерних рис цього руху саме як руху народного. Привертає увагу те, як автор малює з одного боку селянство і гайдамак, а з іншого — шляхту. Висока моральність притаманна представникам народних мас Медведю, Гриві, Кравчині: вони співчувають чужій біді, проявляють солідарність, готові на самопожертву в ім’я захисту інтересів пригноблених. Представники шляхти відштовхують своєю жорстокістю, ненавистю. Вони живуть в атмосфері запроданства, огидних інтриг, проявляють бездушність.

Отже, надмірна розважливість, зайві і невчасні «теоретизування» Сави й імпульсивність, нестриманість, гаряч- ковитість Гната, який діє без певної програми, не дають права визнати їх героями і справжніми вождями. Ця психологічна складність, неодновимірність образів — ознака новоромантичного твору.

• < Попередня
• Наступна >