Карпенко-Карий — псевдонім Івана Карповича Тобілевича, видатного драматурга, одного з основополож­ників українського реалістичного театру.

Народився Іван Карпович 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці на Херсонщині в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Мати письменника до заміжжя була кріпачкою. Дитячі роки Іван провів на селі, в оточенні селянських дітей. На одинадцятому році життя він по­чав учитись у Бобринецькій повітовій школі, яку закін­чив 1859 року.

Коли Іванові було 14 років, батько влаштував його на посаду писаря у станового пристава в містечку Ма­ла Виска. Пізніше Іван Тобілевич працював у Бобринці канцеляристом у міській управі, а потім у повітово­му суді.

В установи, де служив Тобілевич, зверталось з скаргами багато людей. Іван Карпович був свідком того, як чиновники — бюрократи і хабарники — підтримували існуючий несправедливий лад. Ці спостереження письменник потім ши­роко використав, створюючи свої п’єси.

Івану Карповичу мало довелося вчитися в школі. Але він багато уваги приділяв самоосвіті. В сім’ї Тобілевичів у великій пошані були твори Тараса Григоро­вича Шевченка. Батько й мати Тобілевича знали напа­м’ять багато віршів Шевченка. Вони прищепили своїм дітям глибоку любов до творчості великого поета.

Ще з молодих років Іван Карпович полюбив театр. Щоб побувати на виставах у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) він пішки ходив туди з Бобринця за п’ятде­сят кілометрів.

У 1865 році повітові установи були переведені з Боб ринця в Єлисаветград. Сюди переселився й Іван Тобілевич. Спочатку він служить столоначальником, а потім — секретарем Єлисаветградського міського управ­ління поліції. Канцелярська служба давала І. Тобілевичу лише засоби для існування. Основне місце в його житті займали театр, література, громадсько-політична діяльність. У Єлисаветграді був заснований театральний гурток. В його роботі активну участь брали М. Кропивницький та І. Тобілевич.

Улюбленим твором артистів і глядачів була п’єса «Назар Стодоля» Т. Шевченка, у якій автор розкрив суперечності між багатими і бідними козаками в XVII ст. В цій п’єсі Іван Карпович грав Назара, а його дружина — Галю. На знак любові до творчості Шев­ченка подружжя дало своїм дітям імена героїв п’єси — Назара і Галі. Ім’я одного з головних персонажів п’єси «Назар Стодоля» — Карого Тобілевич узяв своїм псев­донімом. З великим успіхом театральний гурток ста­вив п’єсу І. П. Котляревського «Наталка Полтавка», а також п’єси російського письменника Островського «Бедность не порок», «Доходное место» та ін.

В Єлисаветграді Тобілевич вів широку громадську роботу в гуртку місцевої інтелігенції. Цей гурток орга­нізував ремісничу школу, дитячий будинок, поширював нелегальну літературу. В гуртку читали твори Карла Маркса, Чернишевського та художні твори передових російських письменників.

Іван Карпович з ранніх років виявляв велику любов до російської літератури. Він з захопленням читав твори

Добролюбова, Салтикова-Щедріна, Гоголя, Островського та інших російських письменників.

Царські жандарми переслідували учасників гуртка. В 1883 році Івана Карповича за розпорядженням міні­стра внутрішніх справ звільнили з роботи в поліцейсько­му управлінні. І. К. Тобілевич вступає в трупу (колектив акторів) М. Старицького, де працює під псевдоні­мом Карпенка-Карого.

Діячам українського театру доводилось тоді працю­вати в тяжких умовах, постійно зазнаючи утисків від царського уряду і його цензури. Театр не мав постійного місця і мандрував по країні. Тобілевич писав п’є­си для українського театру і брав активну участь у ви­ставах як актор.

У 1884 році під час гастролей в Ростові-на-Дону Івану Карповичу оголосили, що за ним встановлено глас­ний нагляд поліції. Драматургові було заборонено про­живати на Україні та у великих містах Росії. Він осе­лився в місті Новочеркаську Ростовської області. Спо­чатку Іван Карпович працював тут ковалем, а потім відкрив палітурну майстерню. Перебуваючи в Новочеркаську, він не пориває зв’язків з театром, пише п’єси і надсилає їх своїм товаришам.

В 1887 році Івану Карповичу було дозволено переселитись на хутір Надія Єлисаветградського повіту, але й тут він перебував під наглядом поліції.

У 1889 році гласний нагляд поліції було знято (від таємного нагляду драматург звільнився лише в 1903 ро­ці), і Іван Карпович повернувся на сцену. Разом з своїм братом, видатним актором Саксаганським, І. Карпенко-Карий очолює театральне товариство.

Карпенко-Карий написав 18 п’єс, найкращими з них є «Бурлака», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Мартин Боруля». В своїх творах драматург правдиво, з великою майстерністю показав ситуацію в українському селі в другій половині XIX ст. Установа, яка стежила за тим, щоб до друку не потрапляли твори з антиурядовими настроями,

Карпенко-Карий розкриває моральну нікчемність, дикість, неуцтво багатіїв, нагромаджувачів сотень і ти­сяч десятин землі. Драматург з ненавистю бичує їх в сатиричних комедіях «Сто тисяч», «Хазяїн».

Помер Карпенко-Карий 15 вересня 11)07 року. Похо­вали його в селі Карлюжині на Херсонщині (тепер Кіровоградська область).