Я не нездужаю, нівроку

Формат: txt

Завантажити

Глибоким уболіванням за долю рідного народу, гнівом на тих, хто ганьбить його славу і сприяє ще більшому поневоленню, пройнята поезія “Я не нездужаю, нівроку...”. Поет не вірить у те, що можна мовчки і смиренно дочекатися сподіваної волі, адже цар давно приспав її.

А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить,

Та добре вигострить сокиру —

Та й заходиться вже будить.

Риторична афористичність й алегорія надають ще більшої художньої виразності віршеві — визначному зразку політичної лірики.

[8]

Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить.
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі, небога,
До суду божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати мурувать,
Любить царя свого п'яного,
Та візантійство прославлять.
Та й більше, бачиться, нічого.

 22 листопада 1858 С.-Петербург

• < Попередня
• Наступна >