І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм

Формат: txt

Завантажити

Своєрідним заповітом потомкам стало послання Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...” Вибравши жанрову форму, знайому українській літературі ще від часів І. Вишенського, поет надав їй глибокого громадянського звучання. Змальовуючи чудові картини рідної природи, автор обурюється безчинствами, які чинять на його землі зайди:

Людей запрягають

В тяжкі ярма.

Орють лихо,

Лихом засівають...

Серед винуватців народних кривд — і “раби, підніжки, грязь Москви”, і “варшавське сміття”, і “мудрий німець”, який “картопельку садить” на колишніх землях Запорізьких Вольностей. Та головні винуватці, звичайно ж,— самі українці, ті “ясновельможнії гетьмани”, які, уявивши себе “славними братами”, превірно “кров свою лили” і за Москву, і за Варшаву. Руїна, сучасна Шевченкові, є логічним продовженням, на думку поета, історичної Руїни. Однак історія не навчила самовпевнених сучасників, не дала їм розуміння того, що коли “одцурається брат брата і дитини мати”, тоді загине навіки славний рід український, тому й “доборолась Україна До самого краю”, бо “гірше ляха свої діти Її розпинають”. Провідна ідея твору — заклик до інтелігенції об’єднати навколо себе знедолений і знеохочений до подальшої боротьби народ:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата.

Т. Шевченко щиро вірить: кайдани неволі розпадуться і настане світле майбутнє України, тому твір пройнятий непідробним пафосом, підсиленим властивою Кобзареві афористичністю.

По-новому трактує Шевченко у цей період творчості історію. Зокрема, неоднозначно змальовує він образ Богдана Хмельницького. У віршах “Стоїть в селі Суботові”, “За що ми любимо Богдана”, “Розрита могила” поет негативно ставиться до гетьмана. В алегоричному зверненні мати Україна називає його нерозумним сином і навіть катом. Хоча митець і “величає” Богдана п’яним, юродивим, водночас він співчуває йому. Особливо поетові болить, що не все так сталося, як хотів Богдан, і сараною обсіли Україну “байстрюки Єкатерини”. Більш прихильно ставиться Шевченко до гетьмана Івана Мазепи. У поемі “Іржавець” він дає історично правильне тлумачення причин поразки українського війська під Полтавою 1709 р., з обуренням згадує про її трагічні наслідки — загибель десятків тисяч українських козаків на будівництві Петербурга. Тема зради складає змістову основу однієї з найцікавіших поем Т. Шевченка “Великий льох” — містерії за жанром. Уроки минулого автор реалістично узагальнює в символічних образах. Три пташки переповідають сумовиті сторінки історії України. Перша зросла на гетьманському дворі Хмельницького, караючись від того, що мусила з ним у Переяславі “Москві присягати”. Друга обливається слізьми у стражданні за долю мазепинського Батурина, знищеного росіянами. Третя пташка-душа проклинає царицю Катерину — “голодну вовчицю”, що “з’їла” Січ. Символами зла й нещастя в історичній долі України, Польщі й Росії виступають три ворони. Заключна частина поеми, на відміну від двох перших, не має нічого “таємничого”, фантастичного. Трьох лірників — блідих тіней колишніх героїчних кобзарів — “начальство мордате”, розгніване невдачею розкопок козацьких могил, вилаяло й побило. Ключовий символ царського самодержавства — “великий льох” — закладено у самій назві поеми.

[8]

Вірш «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...» стало, по суті справи, звинуваченням тих представників української інтелігенції, які нічого не роблять для знищення кріпацтва, а шукають «раю» на чужині. Ті, хто повинен берегти культуру та історію рідного народу, нехтують своїм прямим обов'язком, спотворюють історію, не в змозі дати належну оцінку подіям. Інтелігенція, на думку поета, поступово перетворюється на пухлину на тілі народу. Вона починає нехтувати рідною мовою і відноситься до України навіть гірше, ніж її поневолювачі. Шевченко хотів, щоб люди, до яких було звернуто це поетичне послання, схаменулися, подивилися навколо і усвідомили, до чого привела їх бездіяльність. Автор упевнений, що ситуацію ще не пізно змінити. Тільки для цього необхідно дізнатися правду і переосмислити власну історію. А роз'єднаним внутрішніми чварами, соціальним становищем, ідейними переконаннями українцям вже настав час зрозуміти, що всі вони скуті одними і тими ж кайданами колоніального рабства.

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ
ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речет, яко люблю бога, а брата своего ненавижу, ложь есть.
Соборное послание Иоанна Глава 4, ст. 20.

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають, —
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають.;:
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродивії
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра;
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилилисьі
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв;
І сонця правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чула б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди.
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... І не буде
Кому помагати:
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! Образ божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засудять, — і премудрих
Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
— І ми — не ми, і я — не я!
І все те бачив, і все знаю:
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тільки я!
Та куций німець узлуватий,
А більш нікого!.. — Добре, брате,
Що ж ти такеє?
— Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм. —
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: — Ви моголи. —
— Моголи! моголи! —
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: — Ви слав'яни.
— Слав'яни! слав'яни!
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слав'янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дастьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже.
Отоді ми заходимось!
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люди,
А гвалту! а крику!
— І гармонія, і сила:
Музика та й годі!
А історія!.. Поема
Вольного народа!
Що ті римляни убогі!
Чорт зна що — не Брутиі
У нас Брути! і Коклеси!
Плавні, незабуті!
( У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась! —
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми —
Все розберіть... Та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили?!
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило?
Що Синопом, Трапезонтом
Галушки варило?
Правда!.. Правда, наїдались,
А вам тепер вадить.
І па Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Ї сте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить?
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Ї ї розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре! Ведіть, показуйте!
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. За науку
Не турбуйтесь! Буде
Материна добра плата:
Розпадеться луда
На очах ваших неситих;
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима.
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали?
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє. ....
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

14 грудня 1845 В'юнища

• < Попередня
• Наступна >