Беатріче

Attachments:

Завантажити

[ ]

4 kB

Загальновідомо, що Беатріче — це жінка-мрія, символ високого і чистого кохання, центральний образ у творчості великого італійського поета Данте Аліг'єрі. У диптиху Клена вічний образ Беатріче символізує красу у двох її аспектах — тілесному та духовному. З одного боку, це земна жінка:

…неначе

Блакитний місяць, виплива з долонь

Твоє волосся чорне й смагла скронь.

А з іншого — легенда, яка нагадує про силу та велич краси и кохання:

Тебе співець, піднісши понад зорі,

Таким безсмертним світлом оточив,

Що досі ще крізь далечінь віків

Пронизують нас промені прозорі.

Мотив кохання в цьому диптиху розширюється, міцніє, звучить по-новому завдяки тому, що Ю. Клен основну увагу зосереджує на образі Беатріче як витворі мистецтва, використовуючи відповідну лексику: “співець”, "рядки”, «поети й малярі», «терцини», "Данте”. Поет художньо намагається збагнути секрети мистецтва, його вічної і нев’янучої краси, сили впливу на людську душу. Він зачудований таємницею образу Беатріче, що, створений Данте у часи середньовіччя, підхоплений “співцями, поетами й малярами”, і сьогодні захоплює читачів як “провесінь" — невизною, свіжістю, буянням почуттів. Здається, й у самого Ю. Клена була своя Беатріче, реальна чи вигадана, і про неї автор говорить як про зриму, реальну людину:

Як жадібно ти ловиш, темнозора,

Пливке, як пух, летюче листя слів.

Коли дзвінкі дощі моїх рядків

Шумлять, немов осінні осокори.

Рясні ремінісценції в цьому творі несуть подвійне наван­таження. Вони творять культурологічний фон поезії, а та­кож звернені до поетової сучасності. Автор засобами слова нагадує своїй прагматичній добі про культ чистого кохання і гармонію краси, яку несе справжнє мистецтво, непідвладне часові.

[1, c.102]

• Наступна >