Літературна спадщина В. Самійленка охоплює ліричні, гумористичні і сатиричні поезії, фейлетони та драматичні твори. Найповніше талант письменника виявився в гумористичній та сатиричній поезії.

Переважна більшість його творів є складовою частиною демократичної української літератури.

Творчість Самійленка позначена справжнім поетичним талантом і відзначається різноманітністю форм і жанрів. Іван Франко писав, що В. Самійленко «показує реальні картини живої дійсності або схоплені в дзеркалі своєї душі карикатури, не раз ближчі до дійсності». Кращі його твори хвилювали читачів, виховували любов до народу і ненависть до всіх тих, хто жив їх працею.

В. Самійленко досяг високої майстерності у віршуванні. Використовуючи форми сонетів, секстин, октав, гекзаметрів тощо, він уже цим самим вів боротьбу проти примітивізму й штампів, поширених тоді в українській поезії.

Значну роль відіграв В. Самійленко в розвитку української літературної мови. І. Франко вважав, що Самійленко володів секретами української мови так, як ніхто з сучасних йому українських письменників.

[5]