Б. Олійник увійшов у літературу на межі 50—60-х років на хвилі нових шукань і досягнень митців слова. Він поетизує людей-трудівників, висоту їхніх моральних критеріїв («Про хоробрість», «Дядько Яків», «Формула»). Часто вдається до жанру поеми («Дорога», «Урок», «Доля»), філософськи осмислюючи в них морально-етичні проблеми. Справжнім ху­дожнім досягненням автора є поема-цикл «Синє сонце моє» — щемлива сповідь сина перед матір’ю, її світлою пам’яттю, сповідь, яка органічно переростає в роздуми про призначення людини на землі.

Кращі твори Б, Олійника не заполітизовані, а широкою гамою ліричних настроїв, наснажені асоціативно-метафоричним мисленням, потужним струменем фольклорності.

Основні віхи життя і творчості

22 жовтня 1936 р. в с. Зачепилівці на Полтавщині народився Борис Олійник;

1953—1958 рр. навчання на факультеті журналістики Київського університету імені Т.Г. Шевченка;

1962 р. перша поетична збірка “Б’ють у крицю ковалі”;

1964 р. збірка “Двадцятий вал”;

1975 р. збірка “Стою на землі”;

1979 р. збірка “Сива ластівка”;

1981 р. збірка “У дзеркалі слова”;

1989 р. збірка “Поворотний круг”;

1999 р. збірка “Біла мелодія”.

 [1]