Царiвна

Формат: txt

Завантажити

В повісті «Царівна», що має форму щоденника, Кобилянська дала психологічну студію почувань та переживань дівчини з ніжною поетичною душею, з шляхетними пориваннями, з тугою за красою, якій довелось жити серед тяжких і сірих умовин життя. «Я чую — говорить героїня — в собі проблиск якоїсь сили... та її зацитькує та груба сила, що панує довкола всевладно...». Тією героїнею — «Царівною» — є Наталка Верковичівна. Батько й мати залишили її сиротою, коли ще

була дитиною. Була у бабусі, яка померла, коли Наталці було дванадцять років. По смерті бабусі Наталка опинилася на ласці вуйка Івановича, гімназійного вчителя, людини доброї, але без власної волі й без енергії. Дружина Івановича, спольщена німкеня, не любила Наталки і часто давала їй відчути безмір своєї ласки, що пригорнула бездольну сироту. Горда вдача Наталки терпіла безмірно, що «над нею добрі люди й без любові мусять мати милосердя». Позбавлена ніжного родинного тепла, овіяна холодом неприхильних настроїв, наражена на постійні докори й глузування, замкнулась у колі своїх мрій і єдину насолоду находила на лоні природи й у лектурі. На теплі, повні кохання слова Орядина відповіла глибоким почуванням. Але дружиною Орядина не схотіла бути, бо він, зламаний життєвими незгодами, в боротьбі з матеріальними обставинами не виявив такої сили характеру, яку вона рада була в нього бачити. Зневолена ріднею на згоду стати дружиною нелюбого професора Льордена добулася вкінці на рішучий опір, порвала із судженим і ріднею і виїхала в Чернівці до товариства багатої, але хворої пані Марко. Там її життя покращало. Пізнала також сина пані Марко, який силою й красою характеру, високими прикметами душі, знанням далеких країн і людей з’єднав собі Наталку й позискав як дружину.

[5]

• < Попередня
• Наступна >