Біографія

Формат: txt

Завантажити

За композицією це — вірш-триптих, тобто такий, що скла­дається з трьох чистин, кожна з яких цілком самостійна, а всі разом, об’єднані авторським задумом та ідейним змістом, творять цілісність. Його визначальне начало — мотив особистісний, біографічний, що засвідчується назвою твору, і па­тріотичний, бо ліричний герой і поет, “кривавих шляхів апос­тол", які зливаються тут, присягають служити Україні.

€. Маланюк бачить своє покликання в тому, щоб увічни­ти образ Вітчизни: “вирізьблю німий життєпис на дикім камені століть", "конструюю вічний образ на сірім цоколі часу”. Це завдання зумовлюється органічною єдністю поета :і рідною землею, усвідомленням із багатостраждальної історії. Проте через жорстокі обставини політичної боротьби Є. Малинюк був відірваний від Батьківщини (поезію написано в 1924 році, коли вже почався відлік емігрантського періоду життя автора). Він відчуй на собі гірку долю поета-вигнанця: Мушу випити келих до краю —

Полиновий мед самоти.

Але доля емігранти складна не тільки самотою як не­можливістю зріднитися і резчинитися повністю в іншому світі, зректися спогадів і поставленого перед собою та влас­ним сумлінням завданням — засобами художнього слова будити національну свідомість. Зазнав поет погроз, навіть співвітчизники з кола української діаспори не завжди розу­міли засади його патріотизму, наливаючи Є. Маланюка по стом із хворобливим почуттям, співцем пітьми й хаосу, котрий для зображення України вибирає найбрудиіші образи. Випробування еміграпта — це й "діамантовий гіпноз", відносно благополучне і сите життя поза межами Батьківщини, коли и Україні

Недорізаним ввіром вітер

Проридає в страшний простор.

(Там жито — надовго збите.

Там чорним повітрям мор).

Для змалювання отруєної більшовизмом атмосфери 20 х років Є. Маланюк використовує місткі народнопоетичні образи, значення яких легко “декодувати”: голод приніс укра­їнцям горе, сльози, смерть. Чи не тому в іншому вірші автор відверто зізнається:

Купив цей час фальшивою цілою:

Ісходим, втечею, роками болю й зла.

А треба було впасти серед бою

На тій вемлі, де молодість цвіла.

Сумніви і доля чесної і сильної людини, яка, незважаючи ні не що, не відступить а обраного шляху, буде простувати "проти течій", навпростець, навіть “без шляху, без батька, без предтечі”:

І все боюсь; скінчиться термін.

А я не скінчу завдання

І попливу один, беа керми,

У тьму вмираючого дня.

Основою розгортання авторської думки в цій поезії є сло­во “горіти" — тобто служити Україні,  стати смолоскипом — це найвищий вияв цього горіння-служіння. Любов поета до рідної землі така жертовна, самовіддана, безмежна, що навіть усвідомлення можливості “загаснути забутим” не спиняє його, його рішучої волі й прагнення до дії.

 [1, c.107]

• < Попередня
• Наступна >