Є. Маланюк — один із визначних українських постів XX століття. Доля його велична і драматична водночас. “Внук кремезного чумака, січовика блідий праправнук”, він не сто­яв осторонь національних змагань: офіцер царської армії стає командиром армії УНР. Після її поразки назавжди покидає Україну, і саме в еміграції розквітає потужний талант Є. Маланюка — поета, перекладача, літературознавця.

Провідна тема його творчості — Україна, проблеми її державності в минулому, сучасному і майбутньому. Для поета, який народився і виріс серед безмежжя херсонських степів, образ Вітчизни постає найчастіше як символ степової Еллади. Змальовуючи його, Є. Маланюк висловлює широку гаму почуттів: від захвату й болю за втраченим раєм рідної до­мівки (“О моя Степова Елладо, ти й тепер антично-ясна... А мені ти — фата-моргана на пісках емігрантських Сахар...”) до обурення (“Куди ж поділа, степова Елладо, варязьку сталь візантійську мідь?”) і навіть гіркої зневіри (“... Коли ж, коли знайдеш державну бронзу, проклятий край, Елладо степо­ва?!”). У цих рядках — почуття справжнього патріота. На думку поста, ставлення кожного до Батьківщини має вира­жатися в найприродніших стосунках:

... не треба заплутано метикувати

В залежності від нагод і годин, —

Тільки знати:

Вона — Мати,

Ти — син.

Коли С. Маланюк називає Україну Елладою, то має на увазі "сонячну” Елладу, в якій торжествують сили цвітіння, тобто панують гармонія, краса, добро. Проте лагідному, умиротворе­ному образу Вітчизни протистоїть інший — образ державницького Риму. І. як слушно зауважує Д. Павличко. “поетове серце тягнулося до України-Еллади, але його розум був на боці України-Риму”, тобто сильної і міцної держави: “І вирос­те залізним дубом Рим з міцного лона скитської Еллади’.

Є. Маланюк вірить у свій народ, його творчі сили, здатність збудувати омріяну віками незалежну державу. Водночас він бачить його негативні риси: байдужість, пасивність, вічні нарікання на нещасливу долю, комплекси малороса, “тюхтія- хохла”, виплекані роками довгої неволі.

Друге крило поезії Є. Маланюка — вірші, позначені са­мозаглибленістю, ліричним струменем. Розкуто й емоційно він пише про кохання, дружбу, втрачену домівку.

У царині поетики Є. Маланюк — визнаний "імператор" залізних строф, для якого характерна виваженість вислову, поєднана а символічністю та емоційністю 

Основні віхи життя і творчості Маланюка

2лютого 1897 р. у с. Ново-Архангельському на Херсонщині народився Євген Маланюк;

1806—1917 рр. навчання в земському реальному училищі м. Єлисаветграда;

1919 рр. перебування на фронті у званні поручника царської армії, пізніше - ад’ютант генера­ла армії УНР Тютюнника;1919р. післяінтернування армії УНР до Польщі перебування в таборах м. Каліша, перші поетичні спроби;

1923 р. переїзд до Чехо-Словаччини; 

1925 р. збірка “Стилет і стилос”;

1926 р. збірка “Гербарій”;

1928 р. закінчення Подєбрадської академ її з дип­ломом інженера, праця за фахом у Польщі;

1934 р . збірка “Земна Мадонна”;

1939 р. збірка “Перстень Полікрата” ;

1949 р. переїзд до США;

1959 р. збірка “Остання весна”;

1964 р. збірка "Серпень”;

16 лютого 1968 р. поет помер у Нью-Йорку.