Перу видатного українського письменника-реаліста І. Нечуя-Левицького належить ціла галерея образів селян і найманих працівників. Оповідання та повісті, основою яких стали картини життя простих людей, - це найяскравіша сторінка його творчості. Але Нечуй-Левицький не обмежувався зображенням побуту і життя українського селянства. У численних епічних творах він створив колоритні образи міщан, чиновників, поміщиків, дрібних шляхтичів, священиків і ченців.

Розквіт творчості Нечуя-Левицького припадає на другу половину 70-х - початок 90-х років XIX століття. Повістям і оповіданням письменника властива традиційна для української прози оповідна манера. Своєрідно розвиваючи її, він створює свої знамениті твори з народного життя: «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева Сім'я», "Не можна бабі Парасці вдержатись на Селі",« Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти», що стали справжніми перлинами української літератури.

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИИ (1838—1918)

Народився 13 листопада 1838 р. в старій родині священика в містечку Стебелеві над річкою Россю, серед чудової поетичної природи. Вчився Левицький у Богуславі й Києві. Перша його повість «Дві московки» появилася в львівській «Правді» 1868 р.

Як учитель гімназії (середньої школи) перебував Левицький у різних місцях України, й це дало йому змогу придивитися з різних боків до життя українського народу. Останні роки життя провів у Києві, де й помер у 1918 р.

Левицький, що прийняв у літературній праці псевдонім Нечуй, здобув собі ім’я гарними повістями з широким, всебічним малюнком українського національного життя. Ні один письменник перед ним не змалював таким широким почерком всієї картини народного горя й народної радости.

Писав повісті («Гориславська ніч», «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім’я», «Не той став», «Причепа», «Хмари»), драматичні твори («Маруся Богуславка», «На Кожум’яках»), розвідки наукового характеру («Світогляд українського народу») та видавав книжки для народної освіти.

У «Хмарах» замкнув Левицький багатий зміст українського народного життя, пересунув перед очима читачів ряди представників різних шарів української інтелігенції, проаналізував взаємини української інтелігенції з московським народом, заговорив про потребу власної школи, затримався на відносинах освічених кіл селянства, поетизував красу української природи, ідеалізував тихий домашній побут.

Нечуй-Левицький є творцем української побутової повісти. Схопив він народне життя з різних боків і дав широкий, всебічний малюнок українського побуту з реальною правдою малюнку, — в тому й його значення. І. Нечуй-Левицький — письменник-реаліст.

[3]