Breadcrumbs

Ви тут: HomeУкр. літератураМалишко Андрій Палають огні при долині

Палають огні при долині

Формат: txt

Завантажити

 

Це вірш із історичного циклу А. Малишка “Запорожці” (збірка “Жайворонки”), у якому поет прагне воскресити ге­роїчну минувшину, демонструючи глибокі знання історії України, душі народу.

У поезії відтворено один із епізодів боротьби козацтва з татарськими завойовниками, які безжалісно грабували укра­їнську землю. Ця лірична замальовка набуває епічного за­барвлення за допомогою окремих сюжетних деталей, зокре­ма чітких часових координат. У глуху північ — час злодіїв — татари розподіляють “полон” — списи, китайки, коні, дівчат, жінок із дітьми. Схвильовано звучить авторський голос, який співчуває полоненим, їхній гіркій долі. Вияв народного горя поет змальовує місткими деталями, алогічними в своїй ос­нові: у руках ворогів навіть “шабля не сяє, як злото, воли не займають трави...”. Тільки ридання матері все голосніше, все сильніший її розпач: чому старші сини не рятують полоне­них, не рятують Україну?

А.   Малишко повторює першу строфу, змінивши у ній лише одне слово: “північ” на “світанок". Це важлива деталь — ранок, новий день дарує бранцям звільнення:

То хмара — не хмара у небі,

То бурі великої знак.

То коні летять чортомлицькі,

Їх свистом жене Сагайдак.

І шаблі скреснули і впали.

І порох покрив сіножать.

Татарські порубані кості

Під сонцем палючим лежать.

Засобами художнього слова поет у ліричній формі осмис­лює історичні події, згадуючи, зокрема, про Чортомлицьку Січ, яку було засновано на дніпровському острові Чортомлик у 1593 році. А про спустошливі набіги татар, які все плюндру­вали, убивали старих і немічних, гнали в полон тисячі людей і продавали їх у рабство, складено не одну думу, історичну пісню. Вірш А. Малишки близький до народнопоетичної традиції, і це також надає йому епічності. Автор у фольклор­ному ключі розгортає події (розпач полонених змінюється радістю звільнення), використовує своєрідний заспів-повтор, постійні епітети (“китайки червона”, «гривун вороний», "по­рубані кості”), протиставляє ненажерливості і нелюдяності нападників запорожців — козацьких лицарів, сповнених зви­тяги, вірності, самопожертяи. Так А. Малишка розповідає про драматизм української історії, уславлює запорожців як носіїв і виразників патріотичної ідеї.