Палають огні при долині
- Деталі
- Категорія: Малишко Андрій
- Останнє оновлення: 04 грудня 2012
Формат: txt
Це вірш із історичного циклу А. Малишка “Запорожці” (збірка “Жайворонки”), у якому поет прагне воскресити героїчну минувшину, демонструючи глибокі знання історії України, душі народу.
У поезії відтворено один із епізодів боротьби козацтва з татарськими завойовниками, які безжалісно грабували українську землю. Ця лірична замальовка набуває епічного забарвлення за допомогою окремих сюжетних деталей, зокрема чітких часових координат. У глуху північ — час злодіїв — татари розподіляють “полон” — списи, китайки, коні, дівчат, жінок із дітьми. Схвильовано звучить авторський голос, який співчуває полоненим, їхній гіркій долі. Вияв народного горя поет змальовує місткими деталями, алогічними в своїй основі: у руках ворогів навіть “шабля не сяє, як злото, воли не займають трави...”. Тільки ридання матері все голосніше, все сильніший її розпач: чому старші сини не рятують полонених, не рятують Україну?
А. Малишко повторює першу строфу, змінивши у ній лише одне слово: “північ” на “світанок". Це важлива деталь — ранок, новий день дарує бранцям звільнення:
То хмара — не хмара у небі,
То бурі великої знак.
То коні летять чортомлицькі,
Їх свистом жене Сагайдак.
І шаблі скреснули і впали.
І порох покрив сіножать.
Татарські порубані кості
Під сонцем палючим лежать.
Засобами художнього слова поет у ліричній формі осмислює історичні події, згадуючи, зокрема, про Чортомлицьку Січ, яку було засновано на дніпровському острові Чортомлик у 1593 році. А про спустошливі набіги татар, які все плюндрували, убивали старих і немічних, гнали в полон тисячі людей і продавали їх у рабство, складено не одну думу, історичну пісню. Вірш А. Малишки близький до народнопоетичної традиції, і це також надає йому епічності. Автор у фольклорному ключі розгортає події (розпач полонених змінюється радістю звільнення), використовує своєрідний заспів-повтор, постійні епітети (“китайки червона”, «гривун вороний», "порубані кості”), протиставляє ненажерливості і нелюдяності нападників запорожців — козацьких лицарів, сповнених звитяги, вірності, самопожертяи. Так А. Малишка розповідає про драматизм української історії, уславлює запорожців як носіїв і виразників патріотичної ідеї.