ЛИСТ ДО ГРЕЧКИ
- Деталі
- Категорія: Малишко Андрій
- Останнє оновлення: 04 грудня 2012
Формат: txt
Однією а широковідомих жанрових форм поезії є послання, тобто віршований лист, звернення до конкретного адресата а проханням, побажанням чи напучуванням. А. Малишко наповнює його новим змістом, бо в “Листі до гречки” пише про звичайні речі і поняття, але в осмисленні їх піднімається до одвічних проблем людського буття. Загалом для поета характерне особливе ставлення до природи й усього живого: вони не просто захоплюють його своєю красою, а виступають мірилом людяності і моральності. Предмети і речі навколишнього світу А. Малишко персоніфікує, оживляє, як, наприклад, у поезії “Соняшник”:
Ото й всього, що вінчик, як в месії.
Але і той повернутий до нас.
Він півземлі насінням пересіяв,
А півземлі лишив ще про запас.
У поезії “Лист до гречки" трохи інша тональність. Ліричний герой згадує про “мотори над полем рясним”, які «врізаються у майбутнє». Це єдина деталь зі світу техніки, далі йдеться про буденні поняття сільського буття — гречку, бджоли, росу, бо вони оточували ліричного героя в дитинстві, творячи особливу ауру, атмосферу радості, тепле, добре. Щоб передати настрій зігрітих материнською ласкою дитячих років, поет використовує відповідні тропи. Це й метафори (“бджоли коливаються на вітрах”, “бронза літа"), й епітети (“килими білосніжні і медвянисті”, “тоненькі шершаві бджоли”, “весняна легенька пряжа", “марево тепле“, “сизі ранки", “бурштинові дзвоники”), 3 безмежним почуттям любові передаються спогади про дитинство, що підтверджується відповідним добором слів — “бджоли тчуть пряжу в мареві теплім", “затишок снів", “очі дитячі налиті росяною, живодайною, гречаною добротою".
Ця ідилічна картина-спогад переривається гіркими згадками про голод, війну і знову про гречку, яка у важкі часи рятувала людей, бо "годувала кашею, замість хліба і молока". Змінюється і настрій цього уривка: скупо, одним-двома строфами А. Малишко малює біль і горе цілого покоління своїх сучасників. Закінчення поезії — урочисто-пафосне звернення до гречки, у якому тісно переплетено долю ліричного героя з долею його вітчизни, її історією, сучасним і минулим:
Дочко моїх гречкосіїв.
Сестро Дніпра і плуга.
Через вік твої білі вершечки
Нахиляються в очі мої!
Автор проникливо поетизує непримітну сільськогосподарську культуру, яка для загалу асоціюється з гречаною кашею, бо бачить у ній своєрідний символ України, відчуває дух предків-гречкосіїв, славить їхню доброту, працелюбність, і незламність на складних історичних поворотах. Ліричний герой органічно пов'язаний із рідною землею — він народився і виріс серед білосніжних медвяних килимів гречки, яка захищала його, підтримувала в найскрутніші хвилини.
Настрій цього незвичного звернення (адже традиційно і в літературі, і в усній народній творчості оспівувались хліб, жита пшениця), теплота і щирість інтонацій підкреслюється римо-ритмічними особливостями твору. Білий вірш дозволив поету поєднати схвильованість ліричного героя і детальність розповіді, високе і Буденне, надати поезії емоційної сили і виразності.
[1, 171]