Breadcrumbs

Ви тут: HomeУкр. літератураВасильченко Степан МУЖИЦЬКА АРИХМЕТИКА

МУЖИЦЬКА АРИХМЕТИКА

Завантажити Формат: txt

 

Настрої розбудженого революційними подіями села відбив Васильченко у новелі «Мужицька арихметика» (1911), що належить до найвищих здобутків письменника-реаліста. Основний конфлікт твору — зіткнення інтересів селян і місцевого панка-монопольщика, під владою якого перебуває все село. Незначному на перший погляд факту — читання селянами шкільного підручника з арифметики, позиченого у пана-монопольщика, письменник зумів надати глибокого соціального наповнення. Умови задач асоціюються у селян з конкретними фактами з їхнього життя, наводять їх на роздуми про соціальну несправедливість, про необхідність поділу поміщицької землі. Селяни вірять у перемогу народної правди над панським правом. Звідси оптимістичне начало новели. На репліку монопольщика, що їм треба не книжки читати, а «волам хвости крутити», дотепний — «руденький і жвавий» Охрім услід Василю Івановичу кидає сміливий виклик, в якому своєрідно відбилися і селянське прозріння, і їхні мрії: «Коли б довелося нам ділити ваші 90 десятинок, то, може б таки, поділили по своїй, по мужицькій арихметиці».

«Мужицька арихметика» написана у формі дотепної гуморески, пройнятої емоційним народним гумором. Засобами саме цього гумору С. Васильченко майстерно користується як при зображенні сцени читання і «розв’язання» задач селянами, так і при створенні характеристики монопольщика і представників народу. Образ Василя Івановича показаний письменником в оригінальній еволюції. Спочатку автор у добродушно-гумористичному світлі подає лише його зовнішній портрет, використовуючи зменшувальні форми: «Панок середнього віку, червоненький, з круглим животиком». З розгортанням сюжету, через взаємини монопольщика з селянами, через його вчинки й поведінку, в комедійно загострених діалогах між ним і селянами Василь Іванович виступає типовим визискувачем, «маленьким князьком», лицемірним, сповненим лютої зневаги до трудової людини. І добродушний гумор тепер набуває характеру в’їдливої іронії.

Васильченків сміх при зображенні позитивних персонажів новели — селян щирий і доброзичливий; гумористичні барви — теплі, лагідні. Письменник не прагне до всебічної характеристики кожного персонажа, а наділяє їх окремими, але характерними рисами, які, доповнюючи одна одну, об’єднуються врешті в єдине ціле. І небагатослівний хурщик Антон з червоним лицем і веселими очима, якого цікавлять книжки «про волю і землю», і дошкульний на язик у стосунках з монопольщиком Охрім, і бородатий «дід у білих штанях», що коментує задачки, вдаючись до власних спостережень над гіркою селянською долею,— все це люди з гострим практичним розумом, іскристою дотепністю, почуттям власної гідності, через сприйняття яких не тільки розкривається сутність соціальної несправедливості, а й прагнення до її усунення.

У новелі «Мужицька арихметика» яскраво вимальовується — що особливо важливо — загальний тип селянина-трудівника, мислячого, усвідомлюючого необхідність відстоювати свої права на землю і волю, свою незалежність.