Зав'язь
- Деталі
- Категорія: Тютюнник Григір
- Останнє оновлення: 22 грудня 2012
Формат: txt
Новела Григора Тютюнника «Зав'язь» — про перше кохання, ніжне і тремтливе, тому твір сповнення напрочуд теплих і бентежних інтонацій.
Письменник вихоплює з виру життя одну мить — побачення закоханих. Окремими деталями, дуже точно і живописно він відтворює психологічний стан юних героїв. Вони, напевне, ровесники й, осягаючи велику науку почуттів, поводяться несміливо, сором’язливо, головне ж намагаються зрозуміти одне одного. Соня видається дорослішою, сміливішою у вияві своїх почуттів (автор передає це через вираз очей дівчини «наче й злякані трохи, й сміються»), здатною на маленьке жіноче кокетство («Миколко, давай я буду падати, а ти мене держи. Ану, чи вдержиш?»). Вона небайдужа до парубка і не боїться виявити це, звертаючись до нього лагідно: Миколко, дурненький, милий. Натура у неї норовиста, рішуча. Це Соня ініціює «екскурсію» до чорного холодного провалля, щоб серед весни побачити сніг, ніби перевіряючи почуття свого обранця на що він здатний заради неї? Недаремно дід Лаврін, мудрий, досвідчений чоловік, гострий на слово, так влучно говорить про Соню: «Ото як женишся на тій прояві, то кислички тобі, внуче, не тільки снитимуться, а ще й привидяться»; «…бо то дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!» Така «експозиційна» оцінка дівчини підтвердилася — Соня може показати характер.
У невеликій за обсягом новелі чимало подібних психологічних нюансів, які творять неповторну картину зародження першого почуття кохання. Сприяє цьому і розповідь від першої особи — прийом, який дає змогу письменнику оголити всі переживання хлопця від зустрічі з Сонею («Мені здається, що я ширшаю в плечах, твердішаю в ході і ось-ось підлечу. А от голосу — не стає...»), від нестримного і несміливого бажання поцілувати дівчину («У мене починають терпнути ноги і стають як мотузяні»), від можливості чимось прислужитися їй («...майже виношу її вгору на руках. І сили в мене — як у вола»).
Лексичне багатство твору, зокрема використання синонімів, теж поглиблює психологічний світ героїв. Так, до слова «говорити» письменник знаходить такі синоніми: бубоніти, озиватися, вигукувати, шепотіти, видихати, горлати, одказувати, гукати. Вони дуже доречно вписуються в конкретну ситуацію, виконуючи надзавдання — відтінити почуття героїв, ту загальну світлу атмосферу, яка створюється несміливим виявом їхніх почуттів. У мовній палітрі Григора Тютюнника є й кілька розмовних — соковито-точних, ніби м’ясистих — слів: наджигурився, обербенимось, оскиряються. У контексті вони створюють іронічний, але доброзичливий фон для змалювання стосунків закоханої пари.
Символічною є назва новели: йдеться не тільки про зав’язь на деревах, а й про народжуване весняне світле почуття, про «нічну загадку любові», яка прекрасна у своїй повторюваності і разом з тим неповторності. Гри гір Тютюнник утверджує думку про необхідність захищати від усілякого лиха і зав’язь плоду — основу багатого ї щедрого урожаю, і перше кохання — символ вічності життя.
[1]