Молюсь і вірю
- Деталі
- Категорія: Рильський Максим
- Останнє оновлення: 21 лютого 2013
- Автор: Super User
Молюсь і вірю. Вітер грає
І п'яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б'ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Кленусь тобі, веселий світе,
Кленусь тобі, моє дитя.
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.
Ця поезія сповнена побожного ставлення до життя: саме релігійні символи (молитва, віра, клятва,дух, пречисті надії — як пречисті образи) дають авторові можливість висловити захоплення природою, щастя кохати, віру в здійснення світлих мрій. Клятву-обітницю жити, «поки жити / Мені дозволить дух життя», ліричний герой дає всьому світові, який відчуває не тільки безмежним, а й ніжним і щирим, як дитя. Твір є своєрідною ілюстрацією гармонії людини і природи: сміх коханої, далеч, закохане серце ліричного героя, пречисті надії й синя далеч — усе це об’єднано у структурі складносурядного речення як єдине ціле. Завершеності твору надає своєрідне пейзажне обрамлення: зграї голубів «черкають неба береги» — здається, що світлі пташині крила легкими рисами окреслюють і береги самої поезії…
Щирості віршу додають риторичні звертання до світу, до коханої, вишукані епітети (пречисті надії, щасливі води, ясна врода), експресивне порівняння (серце б’ється, як в огні). Буяння природи передається засобами алітерації (вітер грає, тремтячі зграї черкають неба береги), а непохитна віра у життя підкреслюється тавтологією (клянусь тобі; буду жити, поки жити // Мені дозволить дух життя).
Віршовий розмір поезії — ямб. Римування перехресне.
[10]