СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР
- Деталі
- Категорія: Рильський Максим
- Останнє оновлення: 04 листопада 2012
Формат: txt
“Слово про рідну матір” як твір-ораторія.
Термін “ораторія” побутує в музиці і вживається на означення великого музично-драматичного твору для хору,співаків-солістів та оркестру. Проте “Слово про рідну матір” М. Рильського називають ораторією не за аналогією до цього музичного жанру, а відповідно до задуму автора і використаних ним художніх засобів.
У час грізних випробувань на кривавих дорогах війни, у її найтрагічніший період поет звертається до Вітчизни і висловлює свої синівські почуття, свою непереможну віру в її щасливе майбуття. Для досягнення мети він використовує багатий мистецький арсенал, продуманий до найменших деталей, — від назви твору до побудови його строфи.
Поема-ораторія, сучасна ода — так літературознавці визначають жанрові ознаки цього твору М. Рильського. Проте сам автор наголошує на тому, що він обирає таку давню художню форму, я к слово, певним чином видозмінюючи її. За традицією, “словом” називають твори ораторського жанру з повчальним змістом (“Слово про закон і благодать” Іларіона) або ж сказання, поеми (“Слово о полку Ігоровім”). У творі М. Рильського переплітаються ораторські ноти з рисами сказання-розповіді про рідну матір-Вітчизну. Пристрасний голос поета-патріота звертається до кожного українця: пам’ятай, чий ти син, на якій землі живеш, які матеріальні, духовні й культурні надбання мусиш захистити від фашистських загарбників. Рильський утверджує ідею безсмертя народу:
Хто золоту порве струну,
Коли у гуслях — дух Боянів,
Хто димний запах полину
Роздавить мороком туманів,
Хто чорну витеше труну
На красний Київ наш і Канів?
Автор з винятковою ніжністю змальовує образ Вітчизни. Він бачить бездонну широчінь її степів, синь озер і рік. Чудові пейзажі мають чіткі географічні координати. Це Дніпро і Сула, Карпати і Поділля, Полтава і Путивль, як і в кожного українця викликають багаті асоціації, так само, я к і імена світочів української культури Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Лисенка, Івана Котляревського, Марії Заньковецької. З великим пієтетом згадує М. Рильський народну пісню, цю “печаль і радість”, яка пробуджує в серцях мужність і відвагу, “коли над краєм хмара висне”; героїчні сторінки історії рідного народу, його нескореність і волелюбність. Так послідовно і переконливо поет реалізує свій художній задум, апелюючи до національної самосвідомості своїх сучасників і блискуче використовуючи для цього прийоми ораторського мистецтва (звідси — твір-ораторія). Його риторичні запитання, сформульовані чітко й лаконічно, несуть у собі ствердну відповідь, як а мотивується патріотичним змістом усього твору.
Коли автор пише: “Хто може випити Дніпро...”, читач знає — ніхто, коли поет запитує: хіба можна умерти рідній землі, “в гарячій захлинутись крові”, читач упевнений — не можна. Художній розвиток головної думки твору — про незнищенність рідного народу — змушує М. Рильського прямо виявити свою позицію:
Ні! Сили на землі нема
І сили на землі не буде,
Щоб потягти нас до ярма,
Щоб потоптати наші груди...
Цей емоційно наснажений висновок-ствердження також закінчується риторичними запитаннями метафоричного змісту: “Чи совам зборкати орла? Чи правду кривді подолати?”, щоб підготувати остаточну відповідь, ще раз підкреслити логіку авторської думки:
О земле рідна! Знаєш ти
Свій шлях у бурі, у негоді!
Встає народ, гудуть мости,
Рокочуть ріки ясноводі!...
Лисиці брешуть на щити,
Та сонце устає — на Сході!
Ораторська майстерність поета виявляється у високому стилі твору, якого досягнуто використанням анафор (благословен, хто, хіба), старослов’янізмів (злоба, древо, лоно, властен, віщий, благовісне), зокрема коротких прикметників (зелен клен, славен народ), фольклорних тавтологій {роси сльози, рута-м’ята, злото-серебро, шумлять дзвенять), ремінісценцій зі “Слова о полку Ігоревім” (згадки про Бояна, Путивль, лисиць, що брешуть на щити), з поезії Т. Шевченка (“ ... в міцній сім’ї великій, вольній, новій”). Автор порізному використовує засіб контрасту для змалювання природи. Якщо твір умовно поділити на дві частини, то в першій, “прославній”, пейзаж зображується у спокійних тонах (“степів широчина бездонна...свій дівочий гнучкий стан до Дніпрового тулить лона”), а в другій, риторично-стверджувальній, — у грізних (“Гримить Дніпро, шумить Сула, озвались голосом Карпати, і клич подільського села в Путивлі сивому чувати”).
Сили й виразності надає ораторії шестирядкова строфа(секстина), обсяг якої дає поетові змогу варіювати інтонації — урочисті, піднесені, гнівні, життєствердні.
Так за допомогою різноманітних художніх засобів М. Рильський розкриває патріотичні почуття народу, його незгасну віру в перемогу.