Антоненко-Давидович Борис
Справжнє прізвище — Давидов; 05.08 (24.07).1899 - 08.05.1984) — український письменник, перекладач, науковець, критик, публіцист, критик. Народився в м. Ромни в родині залізничника. 1917 закінчив Охтирську гімназію. Навч. на природничому від. Харків., історико-філологічному факультеті Київського університету та в Інституті нарадної освіти (Київ). Через матеріальні нестатки вишої освіти не здобув.
1920—21 — завідувач народною освітою в Охтирці. Друкувався з 1923. Був членом літературної оргонізації «Ланка» («Маро).
Автор понад двох десятків книг, серед них:
«Лицарі абсурду» (1923),
«Запорошені силуети» зб. оповідань (1925),
«Тук-тук» (1926),
«Справжній чоловік» (1929),
«Справжній чоловік» (1929),
«Смерть» повість (1928),
«Землею українською» зб. літ. репортажів (1930),
наукові праці, зокрема, про культуру української мови —
«Про шо і як» (1962),
«В літературі й коло літератури» (1964),
«Як ми говоримо» (1970, 1991,1994) та ін.
Перекіадав з рос. і нім. літ. Лауреат Держ. премії їм. Т.Шевченка (1992, посмертно).
Репресований 1935. Реабілітований 1956. У 1960—80-х роках справив неабиякий вплив на розвиток український національний. руху. Неодноразово переслідувався КДБ.
Помер в Києві.