Уперше псевдонім “Остап Вишня” з’являєтьс я під іскрометною гуморескою “Чудака, їй-богу!" в харківській газеті “Селянська правда” за 1921 рік . Письменник стрімко робить блискучу літературну кар’єру, стає всенародним улюбленцем, його гуморески і фейлетони мають велику популярність, сягають мільйонних тиражів , а про самого автора ходять легенди.

3 1933 року починається найтрагічніша сторінка біографії Остапа Вишні, якому інкримінується організація терористичного акту-замаху на одного з тогочасних політичних діячів високого рангу, а в пресі його характеризують такими словами: “Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера... була не більше, ніж машкарою, “мистецьким” прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди”. Подібні міркування прирівнювались до вироку, та й офіційне звинувачення було сфабриковане слідчими від початку і до кінця, як свідчить сам Остап Вишня у заяві прокурору Київського військового округу (1955), “в результаті психічного і фізичного впливу”. Письменник стає однією з перших жертв більшовицької політики знищення української інтелігенції. “Аж кров з-під пальців — а я держусь!” — пише він дружині з Печорської каторги. Проте тоталітарному режимові не вдалося зламати гумориста, вбити його сміх.

Літературознавець Цеков назвав Остапа Вишню “найвеселішим українцем XX століття” . З любов’ю ставився письменник до героїв своїх усмішок, вбачаючи у їхніх вчинках найхарактерніші риси, ментальність українського народу.

“Вишнівські” усмішки справді неповторні. Це невеликі за обсягом, сповнені іскрометного сміху твори, у яких ідеться про події, факти, речі, котрі часто заважають людині жити, розвиватися, самоутверджуватися. У центрі, як правило, комічна ситуація, комічний конфлікт чи комічне зіткнення персонажів. Та чи не найприкметніша їхня риса — ліризм, м’яка, доброзичлива тональність з окремими тонкими іронічними вкрапленнями. Це виявляється і в інтонації автора — щирій, відвертій; і в мові — іронічно-доброзичливій, багатій на слова розмовно-побутові, часто індивідуально-окреслені; і в поняттях, термінах, діалектизмах, що творять мовний колорит усмішок.

І хоч не все з написаного Остапом Вишнею витримало іспит часом, проте неповторна усмішка хвилює читача і сьогодні, викликаючи сміх.

Основні віхи життя і творчості

13 листопада 1889 р. народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) на хуторі Чечва у багатодітній родині на Полтавщині, тепер Охтирський район  Сумської  області;

1907—1917 рр. навчався у військово-фельдшерській школі,                       служба  в армії, праця  в  лікарні;  вступ на історико-філологічний факультет Київського університету;  здобуття освіти перервала революція;

1919—1921  рр. перші літературні спроби, зацікавлення виром  політичних  подій,  арешт і звільнення за відсутністю доказів;

20-ті  —  поч. 30-х  років активна  журналістська  праця  в  газетах “Вісті ВУЦВК” та “Селянська правда”, вихід  численних збірок (“Діла небесні” , “Реп’яшк и ”, “Українізуємось” та ін .);

26 грудня 1933 р. арешт  за   звинуваченням   у   контрреволюційному заколоті;

1934—1943 рр. смертний вирок,  який   було замінено десятирічним  засланням  на  Печору;

З  грудня  1943 р.  звільнення  (повністю письменника  було реабілітовано  15 жовтня  1955 р.);

26 лютого 1944 р.  повернення до українського читача з усмішкою   “Зенітка”,  опублікованою   в  “Радянська У країна”;

1945— 1956 рр. невтомна літературна праця;

28  вересня 1956 р. письменник помер у  Києві, похований на  Байковому кладовищі.

[1, стр.66]