Біографія Івана Франка

Коли Франко вчився в п’ятому класі, померла його мати. П’ятнадцятирічний хлопець, ще учень гімназії, залишився круглим сиротою. Вітчим незабаром одружився вдруге. Але, на щастя Франка, мачуха теж була доброю людиною і разом з вітчимом допомагала йому вчитися далі. Франко наполегливо вчився, розширював свої знання, вивчав життя міських робітників, не поринав зв’язку з рідним селом і народом. Він кожного літа приїжджав у село, працював у господарстві вітчима, не боявся будь-якої роботи, за що його селяни дуже поважали. По закінченні гімназії Франко вирушив подорожувати по рідному краєві. Він обійшов пішки майже всю Галичину. «Ся маленька мандрівка, говорив  Франко, дала мені пізнати більше світа і людей, ніж я знав досі». 

Навчання в Університеті. Літературна і громадська діяльність

Закінчивши Дрогобицьку гімназію у 1875 році вступив до Львівського університету на філософський факультет.

З властивим йому запалом, любов’ю до праці і науки Франко дні і ночі просиджував над книгами, писав твори, відвідував студентські збори, брав участь у наукових та політичних дискусіях.

Під час навчання в університеті Франко розпочав писати оповідання про галицьких робітників і селян, життя яких він добре знав. Він перший в українській літературі правдиво показав життя промислових робітників та їх боротьбу з власниками заводів та фабрик.

В цей час Франко пише також ряд революційних поезій і друкує їх в журналі «Друг». У 1876 році Франко написав великий вірш «Наймит». В образі наймита, що обливається кривавим потом і працює на багатіїв, Франко змалював життя поневоленого українського народу. У вірші поет висловив віру, що волелюбний, український народ, як той велетень, порве кайдани і заживе вільним життям:

Він побідить, порве шкарлущі пересуду,

І вільний, власний лан

Ти знов оратимеш — властивець свого труду

І в власнім краю сам свій пан!..

Велике значення для формування світогляду Франка мали твори Шевченка і Чернишевського. Видатний роман Чернишевського «Що робити?», цю улюблену книгу передової революційної молоді Росії, Франко переклав на українську мову й поширював у Галичині. Навколо Франка гуртувалася передова молодь.

Діяльність Франка та його товаришів налякала їхніх політичних противників. У поліцію посипалися доноси. На початку 1877 року був заарештований редактор журналу «Друг» М. Павлик, а через деякий час Франко і вся редколегія журналу. Арешт глибоко вразив Франка. «Дев’ять місяців, пробутих у тюрмі, були для мене тортурою,— писав пізніше Франко.—Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, котрих бувало в одній камері зо мною по 14—18...»

На суді Франко тримався сміливо, з гідністю, відкидав усі безглузді обвинувачення, але не відмовлявся від своїх поглядів.

Незважаючи на тяжкі умови перебування у в’язниці, він не занепадав духом. Тут Франко написав відомий революційний вірш «Товаришам із тюрми», у якому закликав молодь боротися за нове життя і щастя народу;

Наша ціль — людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ,

І братерство велике, всесвітнє,

Вільна праця і вільна любов!

Вийшовши з в’язниці, Франко розгорнув велику громадську й літературну діяльність і продовжував навчання в університеті. У цей час він написав такі найкращі свої вірші, як «Каменярі», «Гімн», повість «Боа констріктор» та багато інших художніх і наукових творів.

Франко налагоджує зв’язки з робітничими організаціями, виступає в гуртках з доповідями і лекціями. Для робітників Франко писав невеликі книжки, в яких роз’яснював, що таке соціалізм та як треба робітникам боротися за краще життя. В одній з таких книг Франко, закликаючи робітників до повалення капіталізму, писав: «Доки існує цей лад — нема чого й думати про поліпшення становища на користь робітника».

Але умови життя Франка були дуже тяжкі, його мізерного заробітку ледве вистачало на прохарчування та одяг. За ним увесь час стежила поліція, вороги поширювали по місту брудні наклепи на поета, знайомих Франка тягали на допити.

Стомлений працею та постійними злиднями, Франко на початку 1880 року поїхав у село, де йому товариші обіцяли приватні уроки та відпочинок По дорозі його заарештували. Незадовго до цього в селі Москалівці хтось стріляв у старосту і поранив його. Під час трусу у селян знайшли журнали, у яких друкувалися твори Франка. На цій підставі Франка обвинуватили в підбурюванні селян проти влади. Хворого письменника кинули до в’язниці, до тієї страшної ями, яку він потім описав в оповіданні «На дні».

Про цей другий арешт 1880 року Франко говорив як про найтяжчий момент свого життя.

По закінченні слідства письменника звільняють з в’язниці. Восени того ж року Франко повернувся до Львова і відновив навчання в університеті. Але довго прожити йому у Львові не довелося. Франко страшенно бідував, не вистачало грошей навіть на прохарчування. Тому він у 1881 році виїхав у Нагуєвичі. Тут теж було не набагато краще, але принаймні він був забезпечений їжею. У листах до своїх друзів він скаржився, що мусив ходити в місто у позичених чоботях, не мав гасової лампи для нічної роботи, виконував нарівні з іншими усі роботи в господарстві — косив сіно, доглядав худобу, працював у лісі та ін. За Франком був установлений поліцейський нагляд.

Та, незважаючи на такі неймовірно тяжкі умови, Франко не покладав рук, не занепадав духом, не відрікся від своїх переконань, а сміливо ішов своїм шляхом. Живучи на селі, він вів агітаційну роботу в таємних гуртках молоді. У цей час Франко написав ряд відомих творів, зокрема історичну повість «Захар Беркут» та велику повість «Борислав сміється», у якій змалював боротьбу галицьких робітників проти капіталістів.

1883 року Франко переїхав до Львова. У Львові він продовжував ще з більшою енергією працювати в журналах, газетах. У 1887 році вийшла з друку одна з найкращих збірок віршів Франка під назвою «З вершин і низин», яка починалася знаменитим віршем «Гімн». Франко був у цей час уже всесвітньовідомим письменником, його знали далеко за межами Галичини. Українські і польські робітники, селяни вважали Франка своїм другом і захисником, а галицька передова інтелігенція визнавала його своїм керівником..

У 1889 році Франка заарештовують втретє. На цей раз його обвинувачують в тому, що він ніби агітував за відрив Галичини від Австро-Угорщини. За браком доказів справу було припинено.

Вийшовши з тюрми, Франко, як і після перших двох арештів, знов з великою енергією береться за роботу. Він знайомиться з працями російських революційних діячів, разом з дружиною пересилає до Росії заборонену літературу.

У цей період Франко познайомився з українськими письменниками Михайлом Коцюбинським та Лесею Українкою, з якими щиро подружив.

Через важкі матеріальні нестатки, утиски та переслідування поліції Франко не мав змоги закінчити університет, хоч і був уже видатним ученим. Лише коли Франкові було 36 років, він завершує свою освіту. У 1892 році Франко їде у Відень і там складає іспит на звання доктора філософських наук. Він мав намір стати професором Львівського університету. Проте влада не допустила найбільшого ученого Галичини до викладання в університеті, боячись революційного впливу Франка на молодь. Але й ця невдача не похитнула Франка, він продовжував працювати на користь свого народу.

Своєю літературною творчістю і громадською діяльністю Франко заслужив великої пошани свого народу.

-1898 року у Львові було проведене святкування 25-річної літературної діяльності Франка. На свято прибули представники з усіх кінців Західної і Східної України. Ювіляра привітали також росіяни, німці, чехи, французи, поляки. Це було велике свято, на якому українська прогресивна суспільність відзначила видатні заслуги Франка перед трудовим народом. Відповідаючи на численні привітання, Іван Франко па урочистому засіданні говорив: «Двадцять п’ять літ я буй тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку... Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові». 

Останні роки

За сорок років літературної, наукової і життя. громадської діяльності Франко написав дуже багато творів. Усе ним написане може скласти майже сто томів книг. Іван Франко був невтомним трудівником і людиною різностороннього обдарування. Все своє життя, від ранньої молодості до останнього дня, він, не покладаючи рук, працював для свого народу. Тяжка праця, постійні утиски і переслідування поліції, арешти, матеріальна скрута рано підірвали здоров’я Франка. У 1908 році письменник тяжко захворів.

Звістка про хворість Франка стривожила прихильників його таланту і друзів. Михайло Коцюбинський писав тоді: «Так мене вразила ота сумна звістка, що я й сам занедужав і два дні лежав... Тепер, коли стала перед очима можливість катастрофи,— тепер ще яскравіше зарисувалася могутня постать Франка і всі його заслуги, ще дорожчим став нам той чоловік... Адже Франків у нас не густо».

Франко лікувався на курортах Європи, приїздив в Україну, в Одесу. Коли йому ставало легше, він продовжував працювати. Писав нові художні твори, критичні та наукові праці.

У 1913 році прогресивна громадськість відсвяткувала сорокалітній ювілей літературної діяльності Франка. Ювіляра привітали письменники й учені України, Росії та багатьох країн Європи. Це святкування було світлою хвилиною у важкому житті поета.

У 1914 році вибухнула перша світова війна. Галичина опинилася в центрі воєнних дій. З гнівом і обуренням Франко засудив страшну, братовбивчу війну: «Для чого і в ім’я чого? Адже подумати тільки, десятки тисяч загинуть у цій страшній, дикій бойні». Франко пильно приглядався до подій воєнного часу і розумів, що війна повинна внести якісь зміни в життя народів, «Після війни,— писав Франко,— повинен виступити і виступить грізний месник —сам народ».

28 травня 1916 року Іван Франко помер. Незважаючи на близькість фронту, похорон Франка перетворився и багатотисячну народну маніфестацію. Преса понад п’ятдесяти країн відгукнулася на смерть видатного сина українського народу. Тіло поета поховане на Личаківському кладовищі у Львові. 

[3]

• < Попередня
• Наступна >