Вишня
- Деталі
- Категорія: Міфи і легенди українців
- Останнє оновлення: 12 червня 2014
- Автор: admin
Колись в Україні жила одна велика родина. Батько-козак, коли було треба, воював, зайдів проганяв, які Україну грабували, спокійно жити не давали. Коли вдома бував, то сіяв зерно, хліб збирав, свою сім’ю годував. Мама діток доглядала, своєму чоловікові по господарству допомагала.
На вкраїнські землі тоді і татари, і поляки зазіхали, і посіпаки цариці Катерини нападали. Господарі були змушені добро у сховища ховати, щоб грабіжники кляті не змогли забрати.
Батьки своїми п’ятьма синами втішалися і одною дочкою милувалися... Синів соколами називали, а донечку писанкою величали.
Якось налетіли вороги, все пограбували, синів міцно зв’язали, а батька розстріляли. Матуся на порозі хати стояла й не хотіла зайдів у домівку пускати, щоб хоч донечку врятувати. Вона зброю у руки взяла і нестямно у ворога стріляла. Так сама біля рідного порога і впала.
Синів-козаченьків ворожа нечисть із собою взяла, а маму донечка в саду поховала. І сталося диво. Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним цвітом, а на літо налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І приснилося їй те деревце, а з нього наче вийшла постать матері:
- Видиш мене, донечко? - шепотіли люблячі вуста. — Ви... ш ... не, доню?
З того часу те деревце і називають вишнею. А що великою є душа кожної матері, то і краплини-ягоди в неї великі та соковиті.