Breadcrumbs

Ви тут: HomeМіфи і легенди Де взялися запорожці

Де взялися запорожці

Один богатир поїхав у далеку дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться - лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під’їхав до неї богатир і каже:

- Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..

- Ні, - каже, - воювала я та й ще воюватиму!..

- А, - каже подорожній, - так ось ти яка...

Під’їхав богатир до чагарника, назбирав дров і запалив голову... Дивиться на попілець, де лежала голова, — такий гарний, не надивишся. Він взяв і забрав його в хустину. Коли повернувся додому, поклав той попіл на лаві і вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була уже доросла дочка. Взяла вона той вузлик з лави, розв’язала і зачудувалася - таке гарне. “Ану, візьму покуштую”. Узяла вона на язик того попелу та з того й завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Якось дивиться: і діти, й дорослі женуть худобу пасти. Хлопчик і собі прохає матір, щоб його відпустила погнати свою худобу на пашу. Мама погодилася. От і пасли усі гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді хлопчик і каже:

- Давайте оберемо отамана, який нами керуватиме.

Усі з нього сміються - звісно, мале ж воно. А він - на своєму: обирати, та й годі!

 

- Ну, - кажуть, - як же ми будемо обирати?

- Та так, - каже хлопець. - Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той і буде отаманом.

Кричить один, гукає другий, і так усі поодинці перекричали - нікого не слухають. От тоді й сміються:

- Ану ж, гукни на їх ти.

Він тоді підійшов до озера та як гукне: “Цитьте!..” - так і заніміли жаби...

От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.

Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йому - чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловік - величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться у той бік, де чоловік той іде, а сам гукає на хлопців:

- Ану, заверніть того чоловіка до мене.

Пішли, гукають:

- Іди, отаман кличе!

Той не хоче, а йде своєю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:

- Не хоче, - кажуть.

- Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене.

Догнали, кажуть:

- Грізно звелів отаман, іди до нього.

Тоді подорожній вернувсь, приходить до отамана. А цей як гукне на гадюку:

- Повзи, - каже, - невіро, у свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!

Гадюка впала на землю і поповзла геть.

- А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.

А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.

- Повісити його на коров’яці, - каже отаман.

- Та хіба ж коров’як видерже? - питаються у нього.

- Вішайте, та й годі, — відмовляє отаман.

Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: “Це він, — кажуть, — і всіх нас може перевішати”. А далі змовились утікати від нього аж за пороги. Втекли вже далеко за пороги, сіли відпочити, аж гулька перед ними отаман стоїть.

- Ех, - каже, - хлопці, тепер уже нам із вами вкупі доведеться тут доживати.

Поснідали пастухи та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих пастухів і стали перші запорожці.