Серпяжин шлях

В одному панстві в далекій країні король мав дочку, дуже вродливу, та ще й велику чарівницю, з якою не міг дати собі ради. Вона робила йому тисячі прикростей: заворожувала його радників, військо і весь народ.

Нещасний король пішов до ворожки запитати, що треба зробити, щоб його дочка не була такою злою і прикрою. Ворожка йому сказала, що треба її видати заміж, бо хоч і тоді вона буде такою ж, то все ж менше докучатиме народові й батькові, бо за них відбуватиме покуту її чоловік.

Король повернувся з тією радою додому і сказав дочці, що їй пора заміж. Королівна тільки пирхнула зневажливо у відповідь. Але батько не вгавав, і зрештою вона сказала, що піде заміж, але за того лицаря, який би приїхав до неї на коні не менше двох метрів від землі і підняв серп, який вона замовить навмисне для свого нареченого. І справді, звеліла зібрати по всьому краю усе залізо і скувати з нього такий серп, що треба було сто душ, щоб його зрушити, і ще вдвічі більше, щоб можна було ним жати.

Заплакав старий король і вислав своїх гінців у всі сторони світу шукати для дочки чоловіка, якого вона забажала. Довго ходили посланці по світу даремно. Нарешті заходять до якоїсь корчми. Випивши там і попоївши, взяли кварту горілки і почали частувати присутніх, розпитуючи, чи не чули вони де такого силача, щоб підняв і жав серпом, якого сто душ ледве зрушує з місця. Один з присутніх, без руки, каже:

-  О, є! Я знаю одного дядька, що має сина. Тепер уже він дорослий козак. А десь тому років з двадцять, коли він ще рачкував, а я вже був добрим підлітком і хотів узяти в нього якусь цяцьку, то він схопив мене за руку і як муху здушив, то так мені рука і всохла потім. Пізніше, виростаючи, виробляв дивовижні речі. Подумайте лиш собі, що то за сила: раз зайшов до корчми й сказав дати йому горілки. Корчмар запитав його, чи має гроші. А коли силач промовчав і не дістав горілки, він узяв одну бочку горілки під ліву руку, а другу - під праву і пішов з корчми. Коли ж корчмар його спинив, він одним рухом ноги так відштовхнув його, що той, ударившись об корчму, завалив її і помер.

Почувши про це, посли вже не жаліли грошей, купували горілку, пиво, мед, рибу і все, що було в корчмі, аби дізнатися, де живе той силач. Спершу чоловік без руки тримав свою таємницю, а потім розказав, що батько силача зі своїм сином живе в Каневі.

Посли тут же подалися до Канева, спершу пішли до батька і, вручивши йому великі дари, попросили його, щоб дав їм свого сина в чоловіки для їхньої королівни. Батько згодився. Послали за силачем, але він сказав, що тієї королівни й знати не хоче. Почали його просити, а найбільше батько. І на його наполягання та загрози силач дав послам свою ковіньку, кажучи, щоб їхали додому, а через три дні і він збереться в дорогу. А якби його довго не було, то нехай підіймуть вгору ту ковіньку: якщо в той час покажеться сива хмарка в небі, то буде знак, що він уже їде; а якщо з’явиться чорна хмара, то значить, що з дому ще не вибирався, а про причину нехай пришлють довідатися.

Поїхали посли. Минуло три дні, силач і не думав виїжджати, хоч батько й наполягав. Ще через три дні прибули посли знову. Силач їм сказав, що до них не поїде, поки йому не привезуть портрет королівни. Коли й це привезли, силач знову не поїхав, а сказав прибулим послам, що не знає, яка вага того серпа, і щоб привезли йому подивитися. Коли й це зробили, силач сказав, щоб той серп тягнули з Канева додому по землі, що проклало б йому шлях для його мандрівки. І на це посли погодились - і з того часу зробився на Україні Серпяжин шлях. Його так назвали тому, що його зробив великий серп.

Після цього всього силач мусив зібратися в дорогу. Йшлося тільки про коня. Щоб він вибрав собі коня, йому пригнали цілий табун, і силач взяв найменшого і найбридкішого. І на ньому пустився у дорогу.

Після повернення гінців до королівського палацу підняли вгору ковіньку, і показалась не чорна хмара, а сива хмарка. В усьому королівстві стала велика радість, почали готуватися до весілля. Нарешті, прибув і силач на своєму коні і, взявши той серп, вижав ним лан жита. Але в кінці сказав, що не хоче ні королівства, ні королівни. Сильно просили його король і люди, даремно королівна робила все, щоб його прихилити до себе: не хоче її, та й годі.

Тоді розгніваний король велів стяти йому голову, а тіло відіслати до Канева, на великий жаль батькові, який мав сина, що не захотів королівни за жінку і королівства в посаг.

• < Попередня
• Наступна >