Звідки взялася зозуля
- Деталі
- Категорія: Міфи і легенди українців
- Останнє оновлення: 11 червня 2014
- Автор: admin
Між горами, між лісами в прадавні часи, коли ще було мало людей на землі, жила молода вдовиця. І мала вона донечку, та таку неслухняну, що замість радості то тільки вічні клопоти мала з нею. Любила мамина доня, як тільки зазеленіє весною, гасати лісом, гойдатись на деревах, стрибати поміж кущів та полохати птицю... Бігає ото і до хати не показується. А материнське серце не знає спокою, побивається, сумує.
-І де вона пропадає? Ото горе на мою голову вродилося, - журилася мати.
Якось одного дня, недоброї години, ходить мати лісом, донечку шукає та все з жалем кличе-викликає...
- Доню моя! А де ти? А-га-гу, обізвися, донечко! - все кличе, благає...
- Ку-ку! Ку-ку, вік-вік... Я тут, кук-куку, мамо.
І біжить на той голос мати, проривається крізь хащі, пашать руки від кропиви пекучої та тернини колючої. А вона біжить, вже ось-ось спіймає донечку... І знову знайомий голос вже в іншому кінці лісу.
- Ку-ку, ку-ку! Я тут, мамо. Ходила так мати лісом, аж
під вечір спала з сил. А донечка й далі все кукає, кукає, все грається та з матері насміхається. Не витримало материне серце тієї наруги. І посипалися з її вуст страшні слова прокляття:
- Абись кукала, доню, доки той світ буде... Щоб не знала ти материнства щасливого, не діждала своїх діток пестити... Щоб ти, доню, ніколи спокою не мала, а від сну тікала...
Трісло від розпуки серце матері...
Тієї миті перетворилася донечка у зозулю. З того часу кукає зозуля пізніми вечорами, до сходу сонця і вдень. Не має вона спочинку. Вкрадається до чужих гнізд, підкидає свої яйця іншим птахам, не знає радощів матері. Кує зозуля та відраховує людям вік життя, кому долю добру вгадає, а кому й смуток пророчить.
Кукає зозуля, аж поки ячмінь не заколоситься. Вдавиться тим ячменем, втратить голос, а тоді до хат людських закрадається, на воротах сідає, по подвір’ю заглядає, як і її мати, дітей своїх шукає. Тягне її до людей. Бо, звісно, зозуля - то донька, проклята мамою.