Breadcrumbs

Ви тут: HomeМіфи і легенди Чайка

Чайка

Покохала парубка бідна дівчина, а він зрадив її і вирішив піти до далекого Чорного моря з чумаками по сіль, щоб дівчина його забула і він зміг оженитися на багачці.

Пішов парубок з чумаками. Продавали вони сіль по селах. Де проїжджали чумаки, там залишилась біла дорога, всипана маленькими кристаликами.

Повертались чумаки з порожніми возами до моря. Шуміло море.

- Це недобра прикмета перед дорогою, - подумав парубок. Сів на березі, замислився.

Думала й дівчина цього вечора про зрадливого милого. Багато сліз виплакала вона, не одну нічку не спала. Дивилась мати на дочку і тихесенько й собі тужила. Не витримала. Сказала в ту ніч, коли цвіте папороть:

- Йди, дитино, через Чорний ліс. Знайдеш квітку папороті там, з нею знайдеш милого біля моря, біля хвилі синьої. Ця квітка приверне його до тебе. Але не барись. Бо як до сходу сонця не встигнеш, то квітка біди накоїть.

Не пішла дівчина, а полетіла. У Чорному лісі після півночі розшукала квітку папороті. По всипаній білими кристалами дорозі знайшла шлях до моря. Уже й недалеко до хвилі морської, уже й рукою подати до милого. Аж ось з-за обрію встало сонце. Не встигла дівчина нічого сказати. Стала вона тужливою чайкою, що понад морем щастя шукає. Не залишилася й зрада парубка без розплати. Сіль морська випалила йому голубі очі, за котрі дівчина покохала його. Квітка папороті накоїла лиха. Тому її називають квіткою любові і розплати. А дівчина-чайка й досі скиглить понад морем, шукає коханого.