Breadcrumbs

Ви тут: Home Міфи і легенди Чому ялинка вічнозелена

Чому ялинка вічнозелена

Це сталося тоді, коли всі дерева, і ялинка також, восени, перед морозами та хуртовинами, скидали своє вбрання: хто - зелене, хто — золоте, а хто - багряне.

Якось до осіннього лісу завітав Дідусь Мороз. Йому хотілося упевнитися, чи всі мешканці лісу до зими приготувалися. Ходить старенький, задоволено усміхається, бо й Білочка грушок та грибочків насушила, Бурундучки горіхами запаслись. Миші зернят та корінців у нірки натягали, дерева листя поскидали і вкрили землю теплим барвистим килимом. Відпочивай до весни! Отож, порядок у лісі, і час вже й сніжком сипнути. Дмухнув Дідусь Мороз, і полетіли, затанцювали сніжинки над лісом.

На узліссі Дід Мороз підійшов до святково прикрашеної ялинки. А на її вітах чого тільки немає: і червонобокі яблука, і горішки, і груші-кислички, і жолуді та шишки, і вогниками горять червоні кетяги калини та горобини. А морквинок скільки!

- Ну що, красуне, стомилася? - запитав дідусь.

- Стомилася, — відповіла Ялинка. — Он скільки понавішували. Та й одна я зелена стою. Усі мої подружки вже заснули до весни.

- Потерпи, люба, - втішає її Дідусь Мороз. - Адже тобі одній випала така честь. А одразу після свята і ти скинеш свої голочки.

Сказав і побіг собі, бо Новий рік незабаром, а справ у старенького ще ой як багато!

Час біжить. І свято все ближче, ближче. А яке ж то свято без пригод? Отож послухайте, що трапилось у тому темному пралісі в ту новорічну ніч.

...Зайчик Довговушко звечора довго не лягав спати. Боявся, що вчасно не прокинеться й свято почнуть без нього. А йому так кортіло першим прибігти до святкової Ялинки.

Тому й не дочекався умовного сигналу Старого Дятла, вискочив з хатки і подався навпрошки. Ось і розлогий дуб, а поруч повинна бути Ялинка. Але де ж вона? Замість неї пеньок... Хтось вкрав... Кинувся Довговушко до Лисички, до Ведмедя, до Вовка. Розбуркав їх, і разом побігли на галявину.

Ото переполох зчинився! Сорока тріщить, Дятел вистукує:

-  Увага! Увага! Святкову Ялинку викрадено! Всі на пошуки!

Аж ось і Дідусь Мороз. Вислухав звірят, заспокоює:

-  Знайдеться наша Ялинка. А ось, дивіться, нам звістка!

І всі побачили на снігу, навколо пенька, маленькі заячі сліди, а поруч і гілочки розсипані, немов уперед біжать, дорогу вказують.

Побіг Зайчисько по тих слідах і невдовзі привів звірят до хатки малого зайчика Білохвостика. Зазирнули у віконце, бачать: спить зайча в ліжечку, а серед хатки стоїть... дерево і на голих гілочках висять їхні прикраси та подарунки.

-  Ось і наша Ялинка, - каже Дідусь Мороз. - Тільки я не розумію, що це наша красуня вигадала, адже голочки свої вона завжди скидала після свята.

Зайшли до хатки, розбудили Білохвостика. Ох і зрадів же малий!

-  А я оце хотів бігти та запрошувати вас до себе на свято, — сказав він і здивовано вигукнув: - Ой, дідусю, що це з моєю Ялинкою сталося, вона ж була така гарна, зелена...

-  Була б погана, - вишкірився Вовк, - ти б її у нас не поцупив!

-  То, виходить, я зрубав вашу Ялинку?! - зніяковіло проказав Зайчик. - Пробачте, але ж я гадав, що вона такою прикрашеною й виросла.

Ох, і сміялися ж звірята: ну, Білохвостик, таке вигадав!

Дідусь Мороз усміхнувся і каже:

-  Друзі! Вибачимо Білохвостикові, бо він ще занадто малий, і це перша в його житті зима, і перша ялинка. А ти, Білохвостику, відтепер мусиш знати, що рубати Ялинки ні в якому разі не можна. За великим і мудрим законом лісу, під час новорічних свят звірі забувають усі суперечки, прикрашають найкращу Ялинку і гуртом зустрічають Новий рік. Ось так.

-  А як же тепер... свята не буде? - пробурмотів зайчик.

-  Ну що ти, сіренький! - заспокоїв його дідусь. - Свято обов’язково відбудеться.

І Дідусь Мороз нарешті зрозумів, як важко і сумно звірам без Ялинки, і вирішив повернути Ялинці її голочки, щоб вона завше була такою ж зеле- ною та привабливою і в люті морози та хуртовини дарувала притулок пташкам та звірятам. Він підняв догори руки, змахнув своєю чарівною паличкою і проказав такі чарівні слова:

Ялинко-деревинко,

Мною бережена,

За моїм велінням

Будь вічнозелена!

І — о диво! - всі голочки вмить опинилися на своїх місцях. Звірята зраділи й по черзі понесли Ялинку до лісу. І ось вже стоїть пишнозелена на своєму пеньочку, немов ніколи й не покидала рідної галявини. А щасливі звірята затанцювали навколо своєї Ялинки.

Відтоді ялинка стала вічнозеленою і ніколи не скидає свого чарівного вбрання.

3. Грієва