Горох

Коли Адама і Єву вигнали з раю, то мусили вони тяжко на хліб заробляти. Тож Адам приручив коней, зробив плуг, колісні, борони і почав господарювати. Тоді вперше відчув, який солодкий то сон і відпочинок після праці. Щодень звикав і почав відчувати задоволення. Виоре ото ниву, гляне на свою працю і радіє, що хліб буде мати.

Одного разу сонце вже хилилося на захід, став дощ накрапати. Адам конче хотів доорати ниву. Дощ падає, ллється йому за обшивку, піт заливає очі, а Адам оре. Дістав жаль, глянув сердито на небо і розплакався уперше в житті. Жаль мав великий. Йшов за плугом, а з очей падали в борозну гарячі сльози. Вони холодніли і твердли під скибою землі, проростали і зросли новою рослиною. Єва з тієї рослини зірвала стручки у жмені, вилущила з них кругленькі зернята і подала Адамові першому попробувати. Коли ж Адам набрав тих зернят повний рот і почав смакувати, то Єва нетерпляче раптово запитала:

- А як називаються ті зернини?

Адам силувався відповісти, але не міг, бо зернята почали вилітати з рота, кілька покотилося по землі. Хотів-таки відповісти і прогомонів невиразно:

- Го-вох.

- Кажеш, називається горох, - заспокоїлася Єва.

Так-то, вам кажу, з Адамових сліз став горох. І не дивно, що з того часу й нині є приповідка: “Котяться сльози, як горох”. А вже як достигає горох, то люблять падати дощі, як тоді, коли Адам доорював ниву.

• < Попередня
• Наступна >